Поезія

* * *

                            Вона живе в перервах між мігренями

 

                            і через те сприймає час дискретно.

 

                            Вона нанизує його на павутину

 

                            і носить, наче торк, навколо шиї.

 

                            Але насправді час - вода, усі довкола

 

                            його завжди тримають у долонях

 

                            і думають, що мають, а вона

 

                            бездумна носить росяне намисто,

 

                            яке на сонці виграє, мов діаманти.

 

                            Жінки їй заздрять, а легкі краплини

 

                            сповзають вниз і, зважившись, пірнають

 

                            їй між грудей. Цей натяг поверхневий

 

                            чоловіків бентежить. Спрагла шкіра

 

                            Сичить і п'є отруйну воду часу...

 

 

Суботавечір

Коментарі

Прокоментуйте першим

Повідомляти мене про
wpDiscuz