13876120_1724699947780376_4301056740688131236_n

Римський легіонер бився за свій легіон. Світогляд легіонера не охоплював всю Римську імперію, бо це тобі не локальний грецький поліс; врешті, воно йому не дуже-то й було потрібне. Він жив масштабами свого легіону і міг запросто піти на Рим, аби порубати в капусту всіх, на кого вкаже його легат. Так, періодично в Римі, з крові і хаосу, ефектно з'являлися нові імператори – наче Афродита з морської пінки. Легіонери – то був крутий і ефективний «електорат» античної пори.  

 

Я вже не пам’ятаю, чий це вислів: на фронті система цінностей радикально змінюється після першого ж загиблого. Тому що цього фронтове товариство набуває ваги, яка може перевершити будь-які інші мотивації; локальне фронтове братство перетворюється на самодостатню цінність. Чому? Тому що в реальному бою бійці борються за своє життя і життя своїх побратимів – от саме так. Це є дуже цікавий психологічний фактор: мотивація бійця під час бою і після – у відносно безпечному стані. Під час бою ти отримуєш таку кількість адреналіну, що ніяка тонка матерія, як то –  всілякі ідеологічно-пропагандистські інверсії, не дуже то й сприймається. Не до того. Важливими є прості речі: не отримав хто кулю чи осколок, і якщо отримав – як його витягнути і доставити в тил. Або - де сховатися від мін, якщо в цей момент не в бетонному підвалі, а бігаєш огородами. Тобто, вижити самому і допомогти вижити побратиму – оце і є в момент бою чи обстрілу вся боротьба за великі матерії. Бо якщо вижив – значить зможеш продовжити боротьбу за великі (дійсно великі) ідеї. Ну, і паралельно постити фотки на fb.

 

Нещодавно було свято – День ВДВ, і фейсбук з цього приводу постив і перепощував поздоровлення героям. В даний момент я без жартів – про справжніх героїв, які воювали з шевронами ВДВ.

 

Що таке ВДВ? – Ні, це не високо-мобільні війська. Це – «Воздушно-дєсантниє войска». У багатьох русскоязиких українотериторіальних ЗМі про цей день так і писали – «В Кієвє сєгодня праздновалі день Воздушно-дєсантних войск…»

 

Ну ось, наприклад, «Кієв сєгодня»:

 

ДЕНЬ ВДВ В КИЕВЕ: КАК ДЕСАНТНИКИ ОТМЕЧАЛИ СВОЙ ПРАЗДНИК

«Столичные десантники изменили своим традиционным привычкам празднования Дня Воздушно-десантных войск. Вчера обошлось без массовых купаний в фонтанах на Майдане и бурных гуляний. "Сегодня" побывала в тех местах, где обычно собираются военные, отмечая день ВДВ».

http://kiev.segodnya.ua/kpeople/den-vdv-v-kieve-kak-desantniki-otmechali-svoy-prazdnik-739274.html

 

А ось ще один панегірик радянській рудиментарності:

 

ДЕНЬ ВОЗДУШНО-ДЕСАНТНЫХ ВОЙСК

История этого праздника ведет свой отчет со второго августа 1930 года, когда в ходе учений Военно-Воздушных сил Московского военного округа под Воронежем впервые в мировой практике была произведена высадка десанта.

Став независимым государством, Украина в 1999 году продолжила добрую традицию и признала День ВДВ в качестве профессионального праздника, не меняя даты.

http://www.calendarium.com.ua/den_vozdushnodesantnyh_voisk

 

Думаєте, вони помилилися, тому що не знали дійсну назву? Ні, це ви помиляєтеся, коли вважаєте, що святкуєте щось принципово відмінне від російсько-радянського ВДВ. Тому що все до дрібниць – калька з того ВДВ. І оті дорослі хлопчики з пропагандистською заточкою мозку, які цей радянський орган - ВДВ -  акуратно трансплантували в тіло України, знали, що робили. І зараз вельми тішаться, що у українських десантників маргелівщина не викликає ідіосинкразії. Значить, орган прижився. Одне слово - празднік удался…

 

Власне, “високомобільними» ці війська стали тому, щоби ця абревіатура – ВДВ – була підігнана у вашій підсвідомості саме до того сенсу, яким наповнене радянське ВДВ. Щоби ви повторювали знайому з совка мантру – Ве!Де!Ве!

Гордо звучить, тут не заперечиш. В тому сенсі, що рудиментарна матриця реагує на ці звуки зі знаком плюс. Матриця – це тяжка штука. Виліковна, звісно, але – якщо ти маєш чим її замістити. А якщо нема дійсно національного українського заповнення свідомості, то й радянська матриця піде першим сортом. Святкували ж стільки років дєнь мужчін – 23 фєвраля… І байдуже, що дегенерат Дибенко зі своєю втечею став кумедним приводом до цього свята, але - «ето – наша традіция, святоє – нє трож!..»

 

І день, яким ви святкуєте це псевдоукраїнське "десантне" свято – так само звідти. І генерал Маргелов – імя, яке з таким трепетом згадують українські десантники - то також з того глибокого нелюдського совка, коли знищувалося все українське і планувалося знищити взагалі все нерадянське. Знаєте, що таке – «Зємшарная Рєспубліка»?..

Панове десантники, ви ж в курсі, чому в далекому 1930-му проводилися експерименти з масовим десантуванням? А це совєти готувалися воювати – «малой кров’ю і на чужой тєріторії». Панове десантники, ви дійсно не усвідомлюєте, що планували зробити з Європою "сталінські соколи"? А якщо усвідомлюєте, то як це можна святкувати?

А якою ціною будувалися тисячі літаків і танків, ви в курсі? Ви ж, начебто, на українській землі, то мусили б чути за Голодомори. Тут їх було аж три. І оте розкуркулення… то була військова операція – «большой кров’ю», але також – «на чужой тєрріторії…» 

 

Щоби нагадати, з якої епохи, вкритої кривавою піною, появилося так зване свято «українського» десантника, я нагадаю тільки декілька епохальних подій, які відбулися того ж 1930 року:

 

1930.01.05 - Постановление ЦК партии "О темпах коллективизации и мерах помощи государства колхозному строительству",

 

1930.04.07 - Указ о расширении системы трудовых лагерей. Сосредоточенные до 1928 в основном вокруг побережья Белого моря, они находятся теперь в ведении ГУЛАГа (Главного управления лагерей), подчиняющегося ОГПУ

 

Сподіваюся, розшифровувати сенс прочитаного не треба? Не можна відривати подібні дати, як от святкування Дня ВДВ, від історичного контенту.   

 

І от мені цікаво – «За ВДВ» і «За Україну», - ці лозунги якось кореспондуються в голові чи після фронту символіка ВДВ також є самодостатньою цінністю, яка не потребує – а може й не допускає – переосмислення? Тобто, Маргелов і Бандера у свідомості не конфліктують, когнітивний дисонанс не викликають?

 

Ну, і як повідомив мені пан Гугл, українські десантники мають свій гімн. Нормальний такий гімн. Український. Особливо мені сподобалися балалаєчні мотиви на другій хвилині. І таким знайомим чимось повіяло від того тренькання… Щось таке нагадало… Може, Батурин?..   

 

https://www.youtube.com/watch?v=GCKcg5_2Wb8

 

І ось тут виникає наступне питання: а що ж святкувати тим десантникам, які не тільки формою, але й духом – українські? А їм треба усвідомити, що у нас війна з Росією, а не якесь там АТО, де ЗСУ в принципі не повинно бути. І що українські десантники на цій війні вже написали не одну сторінку своєї бойової історії. І от той бій з російською окупаційною армією, де десантні підрозділи себе вперше проявили – оця дата і мусить бути святом українського десантника. Від неї треба вести свій родовід, а не від сталінських планів загарбання Європи.

 

Але для цього треба спочатку стати відповідальними громадянами нової, декомунізованої України. Національно-свідомими громадянами.

Коментарі

2 коментарів до "Маргелов vs Бандера"

Повідомляти мене про
RomanV
Admin

Дуже повчальна стаття

Admin
Guest

Так. Вважаю треба знати про таке.

wpDiscuz