100

 

В Україні сьогодні багато дискусії про загальний стан. Співрозмовники на різних рівнях назагал згоджуються, що у нашій країні панує стан непевності, а з цим певний неспокій. Таке загальне переконання здається цілком оправдане. Здавалося б з одної сторони цілком ясним – що треба би робити, щоб навести лад та спокій, а з другої сторони чомусь так мало робиться, щоб той порядок навести. То цілком не диво, що через відсутність конкретних заходів та багато гарних, але пустих слів панує така непевність. Лунає голосно критика усіх і вся, а спокою немає.

Здавалося б що бракує когось, що міг би запевнити цілковиту тривалість. На перший погляд здавалося б, що такого гаранта немає. Усе таке пливке, таке непевне. Але чи справді так? Церкви заохочують віруючих людей молитися. І справді дуже багато громадян України молиться. Але людям здається, що молитва не дуже то помагає. Можна зрозуміти чому таке переконання. Воно зв’язане із нашим дуже обмеженим поняттям молитви. Дуже багато людей, і то навіть дуже побожних, розуміють молитву як  випрошування для себе дарів або перепрошення за гріхи. Іншими словами, молитва дуже зв’язана з особистістю молільника. Це непогано, навіть, дуже корисно для особи що молиться. То в чому трудність? Хіба не варта молитися? Напевно дуже варта. Треба тільки у нашій молитві більше звернути уваги на самого Господа Бога. Наша молитва за наш нарід, до якої нас закликають Церкви повинна бути перш усього актом віри – віри, що Бог любить нас і дбає за нас навіть ще заки ми до Нього звернемося. Чи пригадуєте як часто у святих Євангеліях після вилікування чи прояву іншої благодаті Ісус Христос каже: «Іди, твоя віра спасла тебе». Одного разу до Ісуса Христа прийшло двох сліпців і просили про дар прозріння. «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - спитав їх Ісус. «Так, Господи!» «Нехай вам станеться за вашою вірою» (пор. Мт. 9, 28-29).

Шановні читачі! Мріємо про мир та порядок, про добре упорядковане суспільне життя. Чи віримо, що Господь може і хоче нам це дати? Ті, хто приходив до Ісуса Христа та просив Його благодаті для себе чи для дуже близьких собі осіб, приходив із глибоким переконанням, з безмежним довір’ям, що Ісус – як ми вже повище згадали, бо воно записане у Святих Книгах – потверджував той факт. Нема і не може бути сумніву, що Бог нас любить і хоче нам добра. От де відповідь на велику потребу наших днів, то значить переконання, що є хтось, кому можемо довіряти і на кого надіятися. Тривожимось, бракує нам певності і спокою, бо шукаємо їх там, де їх трудно знайти. Псалмопівець, який сам був могутнім царем признався: «Не надійтеся на князів, на синів людських, в них нема спасіння» (Пс. 146,3). Чи ці слова псалмопівця значать, що на людину взагалі не можна надіятися? Ні, але треба розрізнити людей, які будують на твердій основі – довір’я в Бога, від тих людей, яким здається, що вони всемогутні, як читаємо у книзі Псалмів: «Надійся на Господа, та держися дороги Його, і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні» (Пс. 37, 34).

Ці роздуми хотів би я закінчити питанням: чи справді наш неспокій оправданий?

╬ ЛЮБОМИР

Коментарі

Прокоментуйте першим

Повідомляти мене про
wpDiscuz