Росіяни, хоч і повільно, але крок за кроком реалізують свою, як вони вважають, наразі головну задачу - Україну. З її історією, територією і людським матеріалом. Частину цього матеріалу, як і в попередні віки й недавні десятиліття, вже готуються відправляти в традиційні в Росії для українців місця, що за роки незалежностей перестали отримувати "свіжу кров" і трохи знелюднились.

Для більшості кпини й бараняча посоловілість у очах закінчуватимуться навіть не після окупації росіянами чергової ділянки України, коли там буде затримано кожного, хто щось колись патякав про розпад РФ чи необхідність війни з нею, але й щоразу, коли якийсь гострий на слівце вареник перетинатиме кордон навіть не з РФ чи ОРДЛ/Кримом, а як турист чи ще там хто з країнами, що мають договір з РФ про взаємну видачу підозрюваних у скоєнні тяжких злочинів (екстремізмові, наприклад). По суті, це більшість країн світу, деякі з котрих поки що - з чисто політичних, а не юридичних міркувань - не видаватимуть затриманих за запитом по лінії Інтерполлу українців. А хтось і видаватиме, з уваги на якийсь бонус у відносинах із РФ.

Особливу небезпеку представлятимуть візити українців у союзні з РФ держави, держави Азії і Африки, острівні держави тощо.

І цей жах і абсурд триватиме вічно, доки буде Росія. Тобто, доки українці вечорами не величатимуться перед жінками власною потугою й розумуватимуть про причини передачі Росії тієї чи іншої території України, а візьмуться за вимушену чоловічу справу (жінкам, звичайно, як завжди, роботи було б ще більше)).