"Суперництво наддержав змінюється суперництвом цивілізацій".

Самуель Гантінгтон

"Занадто толерантні і занадто лагідні боги не дають ніякої влади".

Гюстав Лебон

*      *     *

В квітні цього року в містечку Рамбуйє гостинно пригрітий нащадок карфагенців з Тунісу приніс чергову жертву на вівтар "свободи", "братерства" а також "рівності" по шкалі Прокруста – прирізав співробітницю місцевої поліції. На те президент Франції так само вчергове заявив, що терористи його не залякають, і що "свобода-рівність-братерство" – то є наше все, тому "за ценой нє постоім". Щось подібне він говорив після того, як зарізали вчителя; а ще до того – трьох прихожан церкви у Ніцці, а до того… власне, там список довгий. Настільки довгий, що подібні смерті у свідомості французів з категорії "трагедія" помалу переплавляються в "статистику". Ну, свічечки запалять, звісно, але осмислити і відреагувати на цю нову дійсність якось більш адекватно – це вже за межами інтелектуальних і головне – вольових кондицій французів. Точніше – колишніх французів, нащадків галів, якими ми звикли їх сприймати за книгами і фільмами минулого століття. Тому що і троє зарізаних в Ніцці, і джентльмен, який приїхав з Тунісу до Європи як "біженець" щоби їх зарізати – вони, за новими демократичними стандартами, всі французи. Всі вільні, всі рівні і всі брати.     

Але повернімося в Рамбуйє. Там, в тому Рамбуйє, є гарненький палац. Його вельми полюбляв Людовік XVI. А от його пасія, Марія-Антуанета – та не дуже.

 Людовік XVI був, в принципі, людиною непоганою, але як король мав один суттєвий недолік – він був занадто м'яким для такої посади.  

Це відчували всі і Марія-Антуанетта зокрема. Вона періодично розминала його у своїх умілих руках, виліплюючи з тієї пластичної маси свої забаганки. Вже потім, після "революції", коли в Парижі голови дворянства котилися, як в кегельбані, всі ті забаганки королівському подружжю пригадали.    

В дійсності народ Франції терпів і більш витратних королів. Зокрема – Людовіка XІV. Але той вмів тримати кермо в руках…

То ж так печально зорі зійшлися на небі, що в одній точці перетнулися – і слабкий король, і сильні на той момент революціонери. 

Закінчилося стратою – і короля, і Марії-Антуанетти, яка увійшла в історію своїм зверненням до ката –  "перепрошую, я не навмисне…",  коли на ешафоті наступила йому на ногу.

Але я не про те.

У 1786 році до рук уряду Баварії попали папери Адама Вейсхаупта, який керував Орденом ілюмінатів. В паперах йшлося про революцію – плани, методи, цілі. З тих документів було ясно, що існує досить потужна таємна структура, яка має на меті здійснення революції.  Після чого урядом Баварії Орден ілюмінатів був заборонений.  

А у 1789 році – така несподіванка – трапилася революція в Парижі.

Як ми пам’ятаємо, гаслами тієї революції були три опції – "Свобода, Рівність, Братерство". І щоби не відкладати добру справу в довгий канцелярський ящик, то у відповідності до пункту першого дали свободу всім в’язням Бастилії. Всім семи. З яких четверо були фальшивомонетниками, двоє – психічно хворими і один – вбивця. В процесі звільнення цього комплекту жертв королівського терору було вбито майже сотню і поранено близько семидесяти чоловік. Ще сім захисників Бастилії, простих і ні в чому не винних солдат, яким випало на той момент нести службу в Бастилії, були лінчовані натовпом вже після того, як здалися під чесне слово. Ну, і коменданту Бастилії, Бертрану де Лоне, відрізали голову.

Якщо взяти до уваги, що понад дві третини охоронців Бастилії були інвалідами попередніх воєн (82), а решта – швейцарці (32), то аура героїзму "штурму" Бастилії досить сильно тускніє, особливо на фоні співвідношення кількості безвинних жертв до якості звільнених відвертих злочинців.

Щодо "рівності", то навряд чи на момент революції хтось мав уявлення, за якою шкалою будуть рівнятися портовий вантажник і професор Сорбони, але після революції Конвент цю проблему вирішив за допомогою гільйотини. Згадаю тільки одне ім'я – Антуан де Лавуазьє. Так, той самий геніальний хімік (астроном, фізик, економіст, біолог…), якого "революційний народ" пустив під ніж гільйотини. Лавуазьє був на голову вищим за усіх, от якраз на цю опцію його з усіма і урівняли. 

Ще коли читав про перебіг французької революції, то впадала в око спорідненість з більшовицькою. Більшовики організували ЧК з холоднокровним садистом Дзержинським на чолі, а Конвент – Комітет громадянського порятунку на чолі з Дантоном, таким самим патологічним революціонером без гальм. Обидві структури мали абсолютні повноваження і виносячи смертні вироки керувалися виключно революційною доцільністю.

Конвент оголосив зерно власністю республіки і посилав гвардійців під керівництвом комісарів на село (яка знайома картина…) з метою експропріації "надлишків" для революційної Франції. Звісно, зерно вигрібалося по-максимуму. Селяни чинили опір – вирізали комісарів до бісової матері, на що "революційна влада" відповідала тотальним терором.

Символом того терору в історії залишилася назва департаменту Вандея, де революційний терор набув вже якихось замежних форм і розмірів. Полонених могли розстрілювати до півтори тисячі за один раз (острів Нуармутьє), а генерал Тюрро, щоби кінцево придушити повстання, розбив своє військо на 12 загонів, які залишилися в історії під назвою "Пекельні колони". Просуваючись різними дорогами, вони знищували буквально все на своєму шляху: не просто окремі будівлі, а цілі поселення з мешканцями. Якщо можна десь застосувати термін "тактика випаленої землі", то це якраз про "пекельні колони" Тюрро. Напевне, щоби наповнити революційним сенсом термін "братерство" французи і проводили зачистку французів на французькій землі. За різними даними тільки у тій Вандейській війні загинуло від 250 до 500 тисяч французів.    

Більшовики відзначилися історією з масовими затопленнями живцем в Криму (привіт "родной гавані"!..), де навіть на фоні типових садистів виділялася своєю патологічною звірячістю Розалія Землячка-Залкінд. Комуністи застосовували всі можливі методи страти до "неблагонадійних елементів", але їх в Криму було надто багато. І тоді Розалія наказала топити людей живцем в морі. Зі спогадів князя Н.Д. Жевахова:

"Когда третий (водолаз) решился нырнуть в воду, то выйдя, заявил, что видел целую толпу утопленников, привязанных ногами к большим камням. Течением воды их руки приводились в движение, волосы были растрёпаны. Среди этих трупов священник в рясе с широкими рукавами, подымая руки, как будто произносил ужасную речь…"

Роза Землячка була комісаром, як і Жан-Батіст Карр'є, який організовував масові утоплення в Нанті під час французької революції. Звісно, "революціонери" своїх "ворогів революції" і вішали, і розстрілювали, і гільйотинували (для чого гільйотину привезли з Парижу), але ж що таке гільйотина, коли у тебе тисячі приречених в підвалах? І починаючи з ночі 16 листопада 1793 року ворогів революції стали просто топити – дев’яносто священиків були вивезені на баржі посеред Луари, зв’язані по двоє і втоплені живцем. Комісар Карр'є назвав це "революційним хрещенням" а Луару – "революційним потоком".

І в Криму, і в Нанті топили всіх без розбору – матерів з дітьми, священиків, монахів…

Згадуючи печальну долю Людовіка XVI і Марії-Антуанетти, можна сказати, що у порівнянні з багатьма закатованими їхню смерть можна вважати досить легкою. В історії французької революції було таке явище – "вереснева масакра". Почалося з того, що всім парижанам під страхом покарання було наказано сидіти вдома в ніч з 29 на 30 серпня 1792р. Всю ту ніч революціонери під проводом комісарів арештовували і відправляли в тюрми і монастирі (які також використовувалися як тюрми) "ворогів революційного народу" і просто "неблагонадійні елементи".

Протягом короткого часу тисячі попередньо заарештованих іменем революції дворян, гвардійців (які несли службу по охороні) і священиків були вирізані буквально за декілька днів. Формальною причиною стала підозра, що закриті в тюрмах аристократи і священики (які відмовилися присягати революції) готують заколот. І тоді Марат через свою газету «Друг народу» призвав прийти зі зброєю до в’язниць і "…перебити їх усіх".

В тюрмі Ла Форс "революційний трибунал" очолив Жак-Рене Ебер. Серед десятків приречених там перебувала і маркіза де Ламбаль. Подруга Марії-Антуанетти, вона повернулася до революційного Парижу, коли довідалася про арешт королеви. Звісно, відразу потрапила в тюрму.

Коли маркізу де Ламбаль вивели на завалений трупами тюремний двір, Ебер запропонував їй визнати свободу, рівність і братерство новими символами (в деяких текстах – "новою релігією") і проклясти короля і королеву. Маркіза відмовилася від прокльонів, і за те була віддана "революційному народу".

Спочатку її по-звірячому гвалтували, після чого порубали на шматки. Голову настромили на палю і носили по місту. Потім комусь здалася дотепною ідея причепурити голову і показати королеві. Що вони й зробили. Як пишуть, за весь період революції це було єдине видовище, від якого Марія-Антуанетта втратила свідомість.

В абатстві Сен-Жермен розправою керував герой взяття Бастилії Станіслас Майяр (або – Майєр). Там були закатовані близько тридцяти священиків, які відмовилися присягати революційній владі. Окрім того повністю вирізана королівська охорона, декілька міністрів і маса різного придворного люду, який також віднесли до категорії "неблагонадійних". Загальна кількість жертв Сен-Жермену – близько 270.

Єдиний, хто вижив у тій масакрі – маркіз де Сомбрель, який служив комендантом у Домі Інвалідів. Коли його виволокли з камери на страту, то несподівано для всіх присутніх на захист старого маркіза сміливо кинулася його дочка. Це був безумний поступок, але можливо саме це безумство і призупинило натовп з сокирами і ножами в руках. Дочка сказала, що батько дуже добре ставився до опікуваних ним інвалідів і взагалі завжди був на боці простого люду. Тоді хтось націдив крові вбитих "ворогів народу" і дав їй – вона не вагаючись випила майже залпом. Натовп схвально загудів і відпустив старого разом з дочкою.

В монастирі Кармелітів за відмову присягати революції було розстріляно біля двохсот священиків і монахів – фактично всіх, хто був на той момент в монастирі.

А ще майже сто кліриків в семінарії Сен-Фірмен…

Британська карикатура тих часів на кровожерливість санкюлотів

Ну, достатньо крові, пролитої і випитої…

Відразу хочу зауважити, що всі аргументи політичного характеру, які ми знаємо ще зі школи, як і політичні помилки самого Людовіка і його найближчого оточення, залишаються актуальними.    

Та ж відставка міністра фінансів Некера, чия присутність в уряді давала парижанам хоч якусь надію, що їхні інтереси будуть враховуватися – ця відставка таки суттєво розігріла революційні настрої.

Але є один аспект, на який вказують свідки тих подій і який ми не вивчаємо в школі а саме: присутність незримої координуючої і направляючої сили, яка мала свою ідеологію і відповідно спрямовувала руйнівну енергію натовпу. 

Британський лорд Актон:

"Найжахливіше в революції не буйство і безчинства, а її організація. Крізь вогонь і дими прослідковується присутність організації. Керівники залишаються ретельно прихованими під різними масками, але від початку немає ані найменшого сумніву в їх присутності".

Абат Баррюель:

"Це - змова проти християнства... змова не тільки проти королів, а проти будь-якої влади, проти всього суспільства і навіть проти будь-якої власності".

Джедедіа Морс, американський священик:

"Винятковою метою є викорінення і знищення християнства і повалення всіх цивільних властей".

Шотландський професор Джон Робінсон:

"Було створено товариство, яке поставило собі за виняткову мету викорінити всі релігійні інституції і повалити всі існуючі уряди в Європі".

Отже, вже тоді було достатньо тверезих дослідників, які бачили певну системність в революційних подіях. А були й такі, хто вказував на цю системну силу – Орден ілюмінатів.    

Французький історик Анрі Мартен (1810-1883) описує основну мету ілюмінатів: знищення приватної власності, національності і релігії. Натомість людство мусить стати однорідною масою, жити щасливо і контрольовано.

Маркіз де Люше пише, що в ілюмінати вступали навіть вершки аристократії – князі і принци. То ж можна уявити, яка у дрібних ілюмінатів була "криша".

В 1789 році Люше писав:

"Знайте, що існує змова деспотії проти свободи, бездарності проти таланту, пороку проти чесноти, невігластва проти освіти".

Там же - "Ми не говоримо, що країна, якою правлять ілюмінати, перестане існувати, але вона досягне такого ступеня приниження, що в політиці з нею не будуть більше рахуватися, і що її населення скоротиться".

Правда, "вступали в ілюмінати" – не зовсім вірно. На той момент в Європі була купа масонських орденів і багато з них ставили перед собою благородну мету. Тому коли нам зараз в переліку масонів, викликаючи щирий подив, трапляються імена дійсно достойних політиків, філософів чи митців доби розквіту масонства, то це не означає автоматично, що перед нами – адепт доктрини Весхаупта. Людина могла вступити в традиційний масонський орден, який вже був під контролем ілюмінатів, і не знати цього.  

Так, даючи своїм адептам наказ активно входити в масонство Вейсхаупт писав:

«Тоді у нас будуть власні масонські ложі, ... і ми будемо дивитися на них, як на розплідник, ... а коли буде потрібно, будемо ховатися за ними».

Що ж взагалі штовхало так масово кращих людей – і аристократів  зокрема – в таємні масонські ложі? Як це не парадоксально – церква. Відбувалося те, що в деяких роботах з цієї тематики називається "цивілізаційний розрив". Церква не встигала адаптуватися доктринально до стрімкого розвитку європейської науки, зокрема археології та історії, і тому суспільство, його найбільш освічені представники, уникаючи конфронтації з церквою, фактично йшли у своєрідне підпілля. І одним цим фактом у багатьох масонів закладалася підсвідома готовність прийняти вже відверто антирелігійні доктрини ілюмінатів.

Найяскравішою ілюстрацією прикладу цивілізаційного розриву на українських теренах  можна вважати обструкцію, яку тодішня церква влаштувала Іванові Франку за його книжку "Сотвореніє світу". В цій маленькій брошурці Франко на підставі нової наукової інформації, зокрема археологічних відкриттів в "біблейських" землях, доходить висновку:

"Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги вчені люди швидко переконалися, що признавати їх написання Мойсеєви нема ніякої підстави".  

Те, що надалі трапилося з Франком, пояснює мотиви популярного ще від часів Відродження методу: письменник чи філософ, оберігаючись реакції церкви але маючи бажання, щоби його твори побачили світ, видавав їх за "випадково знайдені" твори інших авторів.

Повернімося до масонів.

Отже, масони були досить різноформатні, але в силу своєї специфіки – всі утаємничені.

Але чим більше таємного – тим легше це все вивернути, якщо поставити собі за мету. Просто треба бути ще більш утаємниченим. Ілюмінати планомірно просували своїх людей в масонські ордени і поступово брали їх у свої руки.

З переписки Вейсхаупта, що потрапила до рук поліції:

«Мені вдалося глибоко проникнути в секрети масонства; я знаю їхні цілі і включу їх, коли буде потрібно, в статути одного з наших вищих ступенів».

Герцог Брауншвейгський, гроссмейстр масонства Германії, коли через засилля ілюмінатів закривав керовану ним ложу, писав у 1794 році:

"Ми бачимо, як наша будівля розсипається, вкриваючи землю своїми осколками; ми бачимо руйнацію і наші руки безсилі зупинити її. Постала потужна секта, яка під гаслами добра і людського щастя творить темні справи і перетворює щастя людей на свою здобич. Ця секта відома всім; відомі як її братчики, так і її ім'я. Це вони підкопали фундамент нашого Ордену до повної його руйнації; це вони отруїли все людство і на декілька поколінь спрямували його долю на хибний шлях... Вони почали з дискредитації релігії... план підриву всіх громадських зв'язків і знищення будь-якого порядку видно в їх словах і діях. Вони вербують прихильників у всіх прошарках суспільства; вони обдурюють людей, приховуючи брехнею свої справжні наміри".

Щодо безкорисливої боротьби за щастя всього людства та інших високогуманістичних гасел, які проголошували Ілюмінати, то у Ломбара де Лангре (Lombar de Langres) є фраза, яка дає оцінку цим гаслам:

"Ця сила стояла вище Робесп'єра і урядових комітетів. Вони привласнили собі всі багатства нації і розподіляли їх між своїми колегами і друзями, що допомагали їм в роботі ".

Як тут не згадати послідовників французьких ілюмінатів – російських більшовиків марксистсько-ленінської закваски? Ті також боролися за те ж саме і тими ж методами, не забуваючи свій інтерес, який азартно і жадібно розпихували по європейських банках. Тільки у одного Ганєцкого, як пише Ігор Буніч, було знайдено біля 60 мільйонів швейцарських франків. А там же ціла плеяда подібних "борців" за щастя трудового народу – Володарський, Андронніков, Красін, Уріцкій…     

Щоби не було сумнівів у присутності ілюмінатів у Французькій революції, то Мірабо в "Історії прусської монархії" згадує плоди діяльності Вейсхаупта:

«У ложі Теодора Доброї Ради в Мюнхені було кілька братів з розумом і серцем, втомленими від нескінченних коливань, помилкових обіцянок і суперечок масонства. Керівництво вирішило прищепити до своєї гілки іншу таємну асоціацію, давши їй ім'я Ордена ілюмінатів. Вони створили її за зразком ордена єзуїтів, хоча їх наміри були діаметрально протилежні».

Не зайвим буде згадати, що Вейсхаупт певний час був єзуїтом, тому добре вивчив і засвоїв як розбудову структури ордену, так і методи втаємничення своєї діяльності. Тільки в Ордені ілюмінатів вивів це все на більш досконалий рівень. 

Щодо присутності ілюмінатів в Французькій революції, то бажаючі можуть знайти достатньо інформації на цю тему. Я ж обмежуся тим простим фактом, що роль ілюмінатів у французькій революції мала місце. І ця роль і досі висвітлена абсолютно недостатньо. Між тим, навіть поверхневе ознайомлення з темою проводить чіткі ідеологічні паралелі не тільки з більшовизмом 1917 року, а й з багатьма процесами (нелогічними на перший погляд), які відбуваються в наші дні.    

З переписки Вейсхаупта, яка попала до рук влади Баварії у 1786 році, можна зробити висновок, що ілюмінати вже на той момент могли, наприклад, просувати своїх людей на посади викладачів в Інгольштадський університет чи забезпечувати священиків-ілюмінатів хорошими приходами; більше того – навіть вже мали на меті отримати контроль над духовною семінарією, після чого планували забезпечити всю Баварію "потрібними священиками".

І якщо усвідомити сучасний неомарксизм як трансформацію ілюмінатів з його методами інфільтрації своїх людей в усі (зокрема релігійні) структури, то стають зрозумілими витоки лівацьких тенденцій як в багатьох західних університетах, так і в самій церкві, де ієрархи досить високого рівня останнім часом відкрито проявляють лояльність до різноманітних дегенеративних трендів, зокрема - ЛГБТ.

Чи можна розглядати Вейсхаупта як самостійну фігуру? Звісно, що ні. Вейсхаупт – це Сорос минулого. За спиною обох – скрижалі однієї ідеології і одна кишеня, яка її спонсує. Ця ідеологія трансформується і удосконалюється постійно, добавляючи до основного пакету нові ідеологеми, як то – знищення сім'ї, що є необхідною умовою для знищення націй. А маючи колосальні ресурси – миттєво включає у свої плани нові і нові досягнення соціології, НЛП, генної інженерії і новітні електронні технології. Вони організовують і спонсують безліч дрібних ідеологічних структур, які своєю масою утворюють необхідний фон для просування головної мети, яку окреслив ще маркіз де Люше:

"…мета цього таємного товариства – влада над усім світом ... його мета - світове панування ... ніколи ще подібне лихо не загрожувало нашому світові".

Сьогодні де Люше назвали би конспірологом і висміяли на фейсбучику, але ж це було сказано у 1789 році, і не блогером, а маркізом…

Наведу ще одну діагностичну цитату від де Люше:

«Невже неможливо направити самих масонів проти ілюмінатів, показавши їм, що в той час, як вони працюють над збереженням гармонії і порядку в суспільстві, інші всюди сіють насіння розбрату і готують остаточне руйнування їх ордена».

Питання, по суті, риторичне, бо відповідь очевидна – це було неможливо. Тому що ізольованість і утаємниченість структури – найкраща умова для проникнення ще більш утаємниченої структури. А коли ти не знаєш, хто перед тобою – правильний масон чи перефарбований ілюмінат, то яким чином ти будеш "направляти масонів на ілюмінатів"?..   Тому гроссмейстр масонства герцог Брауншвейгський і закрив у 1794 році керовану ним ложу, оскільки не бачив рецептів очищення її від ілюмінатів.

А тепер давайте повернемося до історика Анрі Мартена (1810-1883), який вже тоді визначив основну мету ілюмінатів: знищення приватної власності, національностей і релігії. Зайвим буде вказувати, що якщо ми акцентуємо увагу саме на цих програмних моментах, то ідеологічна лінія пройде через "Маніфест комуністів", програму більшовиків (що й не дивно) і далі, з видозмінами, через труди Паччеї, Аталі і їм подібних неомарксистів. І лінія ця буде пряма – як рейки, якими марксисти транспортували в ГУЛАГ вчених, митців, священиків, колишніх офіцерів – тих, хто мусив би більш активно цікавитися політикою ще до того моменту, коли "політика" сама приходила вночі за тобою… Але ж печальна практика показує, що та паризька ніч, яка почалася з 29 на 30 серпня у далекому 1792р, так і тягнеться донині своїм паралізуючим волю і розум мороком.

Так ось, в контексті "знищення національностей і релігії" ми мусимо визнати досить суттєві успіхи. Коли в романі Дюма ми в дитинстві зустрічали звернення "Мешканці Марселя!..", то в уяві виникав образ мешканця Марселя з дуже конкретними національно-конфесійними ознаками. Але то було вчора…

Загалом, француз на сьогодні – це представник будь-якої раси, культури і віросповідання. Одним словом, будь-яка людина з паспортом Франції – це і є француз. Колишні ж французи – ну, це ті, чиї предки і будували Версаль, Тюїльрі, Лувр, паризький Нотр-Дам, собори Руану, Реймсу, Ам'єну… – ці, колишні французи, ще можуть пишатися національними здобутками своїх предків, але не надто конкретизовано, щоби не переступити тонку межу політкоректності.  

Ще більші здобутки в боротьбі з релігією. В католицькій Франції сьогодні католиками себе вважають 43%. Мусульманами – біля 8%. Але щодо представників ісламу, то це цифри легальних громадян. Траплялося читати, що в дійсності ця цифра вже досягла мінімум 10 %, тому що влада не має уявлення про масу нелегалів, які осідають у слабо контрольованих (або практично не контрольованих, як брюссельський Моленбек) ісламських кварталах. Тобто, співвідношення католиків до мусульман – приблизно один до п’яти. Тут також варто співставити середній вік відвідувачів християнських храмів і тих, хто відвідує мечеті. І тоді фразу Макрона про "кризу ісламського світу" можна розцінювати як слова неадекватного політика, який або не володіє інформацією (що навряд чи…), або видає бажане за дійсне.

А скоріше за все, вони (влада Франції) просто не знають, що їм робити в цій ситуації. Тому що будь-який крок, будь-яка заява буде сприйматися однією з сторін як дискримінуюча, і в дійсності так воно і буде. Тому що неможливо зберегти паритет інтересів різних цивілізацій на одній території – рано чи пізно одна з них буде домінуючою. І на сьогодні мало у кого є сумніви відносно того – яка саме. Як писала Оріана Фаллачі, представники ФБР в приватній бесіді сказали їй наступне:

"Питання не в тім, чи це (ісламізація Європи) станеться, питання лише – коли це станеться".

Як ви розумієте, джентльмени з ФБР – вони не песимісти і не оптимісти, вони – реалісти. І тому говорять те, у що свято вірують в силу діалектичної об’єктивності.

Це – що стосується ситуації загалом. Окремою опцією варто згадати той же Марсель, вітрину ісламізації Франції. Вікіпедія дає такі цифри чисельності релігійних громад:

Римо-католики - 405 тисяч;

Мусульмани - 200 тисяч;

Вірменська апостольська церква - 80 тисяч;

Юдеї - 80 тисяч (третя за величиною єврейська громада в Європі);

Протестанти - 20 тисяч;

Православні - 10 тисяч;

Індуїсти - 4 тисячі;

Буддисти - 3 тисячі;

Беремо середній вік римо-католиків і мусульман, середню кількість дітей на сім'ю, добавляємо сюди постійно прибуваючих родичів з Магрибу і маємо цифру 15 років – стільки треба максимум, щоби в Марселі домінуючою конфесією став іслам. Але всі ці цифри – це, умовно кажучи, скалярні величини, які ніяк не відображають такий сумарний вектор сили як пасіонарність релігійних спільнот. В той час, коли християнський клір постійно наголошує, що місія церкви не є політичною чи суспільно-економічною, а передусім – релігійною, то один з розділів роману-антиутопії Уельбека "Покора" (про ісламізацію Франції) має епіграфом вислів Аятоли Хомейні – "Весь іслам – це і є політика".   

Щодо релігії і політики, то процитую знову ж Оріану Фаллачі:

"Імам - головна фігура, він веде за собою всю громаду і повновладно нею керує.

…так чи інакше, він священик високого рангу, він маніпулює і безмежно впливає на уми і вчинки своїх послідовників. Це лідер агітпропу, під час молитви по п'ятницях він поширює політичні послання ".

Іншалла!..

Окрім загальних цифр релігійних громад ще є такі, що більш точно прогнозують майбутнє, причому в короткотерміновій перспективі. В 2016 році журнал "l’Obs" (Нувель Обсерватер) провів досить об'ємне опитування серед школярів Франції. Результати такі: християнами себе назвали 33,2%, а мусульманами – 25,5%.

В зв'язку з цим не може не виникнути просте питання: Франція, Британія, Німеччина, Швеція – вони не могли спрогнозувати сьогоднішній результат самовбивчої політики мультикультуралізму? А якщо точніше – чия це політика?..  

Яка частина в цьому процесі цивілізаційного самознищення Європи є залежною від кризи християнства як домінуючої конфесії, а яка – результат неомарксистської політики денаціоналізації? Чи є сенс сподіватися, що церква прокинеться від свого летаргічного стану і почне адекватно реагувати на реальність, чи церква знову традиційно – "ви там самі, самі…", і продовжить печально спостерігати збоку за процесами цивілізаційного переформатування? Тоді нам треба просто запастися поп-корном і так само примоститися десь збоку. Тому що мовчання пастиря – це автоматично мовчання його ягнят.

  А тепер, в контексті вищесказаного, хочу навести пару цитат з книги "Зіткнення цивілізацій" Самуеля Гантінгтона:

"Центральним і найбільш небезпечним аспектом глобальної політики, що зароджується, стане конфлікт між групами різних цивілізацій".

"Виникає світовий порядок, заснований на цивілізаціях: соціуми, що мають  схожість культур, співпрацюють один з одним; спроби переміщення соціуму з однієї цивілізації в іншу, чужу, виявляються марними".

Так ось, коли Макрон в переговорах з Радою мусульманської віри Франції наполягав, щоби у запропонованій ним "Хартії республіканських цінностей" був пункт про те, що іслам є релігією, а не політичним рухом, а також на забороні втручання інших країн в діяльність мусульман Франції, то він тільки зайвий раз розписався в тім, що не має уявлення – що для правовірного мусульманина є первинним, а що – вторинним. Для цивілізації ісламу закони мирські не можуть бути понад закони Божі, тому його хартія в очах правовірного мусульманина не варта і паперу, на якому вона написана. І вже зовсім неадекватною можна вважати заяву Макрона про створення на території Франції під егідою держави якогось "освіченого ісламу". На це президент Туреччини Ердоган абсолютно щиро і неполіткоректно порадив Макрону лікувати свою безнадійно мультикультурну голову і, від гріха подалі, не чіпати священний іслам своїми гяурськими лапами.

Навіть з демократичної республіки Чечня прозвучало нагадування, що Макрону не варто забувати, що в державі, якою він опікується – мільйони представників ісламу і вони – громадяни Франції.

І тут відбулося те, чого навряд чи хто очікував – на сцену вийшли нові персонажі цієї мультикультурної непрогнозованої драми: представники військових і жандармерії написали відкритого листа – не багато, не мало – про загрозу громадянської війни. Мені досі дивно, що ці листи пройшли без належної уваги, тому що якщо це дійсно ініціатива силовиків, а не провокація якоїсь політичної сили, то це симптом крайньої наелектризованості ситуації. Скажу більше: коли про "загрозу громадянської війни" говорять силовики, то це вже не загроза – це попередження відкритим текстом.

Окремі аналітики пишуть, що над цими ідеями – щодо "громадянської війни" – може літати дух Вейсхаупта і закулісна політична машина просто готує варіант – стравити іслам і християнство, якщо буде загроза якомусь більш глобальному їхньому сценарію.

То що це – реакція залишків французів чи сценарій глобалістів? Теоретично, наша національна церква мусила би мати відповідь на ці питання, але – мовчить, бо благоденствує…

І тому ми пасивно і покірливо пливемо за течією в нову цивілізаційну невизначеність…

*    *    *

П.С. Щодо подій "вересневої масакри", то варто згадати добрим словом аббата Берді. Коли третього вересня в тюрмі Шатле "революціонери" вирізали всіх приречених, фізично сильний аббат по-християнськи обійняв двох революціонерів, які прийшли його виводити на страту. І якось зробив це так неакуратно, що скрутив їм обом в'язи…

То ж не забудемо 3 вересня пом'янути славного аббата Берді!