Нинішні вибори президента – це не завершення політичного процесу, а лише початок чергового етапу геополітичного сценарію. Ймовірно у форматі продовження кривавого поділу України, розпочатого під час подій, які сфальшована історична версія називає «Революцією Гідності». 

Що насправді відбулося під час подій на Майдані? Можна мати різні припущення, але достатньо очевидного факту: зміни влади у неконституційний спосіб, за участі спецслужб. При цьому сама система влади не змінилася, що категорично суперечить присутності слова «революція» у назві протесту, наслідком якого стала запланована і водночас несподівана втеча Януковича у Харків, а відтак і за межі країни. 

Варто зауважити, що підстави для протесту в народу таки були: кримінальний клан Януковича, у змові з низкою олігархів, фактично узурпував у державі всю владу, часто застосовуючи брутальні методи та перетворивши органи правосуддя в репресивний механізм. Проте тодішня опозиція так і не запропонувала народові жодного конструктивного та конкретного плану дій, упродовж кількамісячної акції «Вставай Україно!» – йшлося про задоволення власних політичних амбіцій, а не про зміну системи. 

Тезово про те, що відбулося під час Майдану: народ, втомлений нікчемними гаслами, що лунали зі сцени, почав розходитися, і тоді задіяли сценарій побиття студентів, який чинній владі був об‘єктивно невигідний; за дивним збігом обставин, у ніч побиття студентів політиків з ними не було, а хто і навіщо віддав  злочинний наказ – ми не знаємо й по-нині; після поновлення масових акцій протесту розпочався кривавий сценарій, з буквально сакральними жертвами; політики ревно оберігали свою монополію на проведення цієї акції, контролюючи сцену та дискредитуючи саму ідею неполітичного формату протесту, висловлену громадськими активістами; до останнього дня «опозиція» намагалася домовитися з Януковичем, проте останній упродовж трьох днів готувався до втечі. Важливою складовою сценарію, зрежисованого спецслужбами, було нагнітання взаємної ненависті між мітингувальниками, чий справедливий протест проти системи підлаштували під нікчемні гасла «євроінтеграції», і прихильниками чинної влади, здебільшого з південно-східних регіонів країни, вражених ментальним вірусом «русскава міра». Завершальним етапом Майдану стали розстріли протестувальників і правоохоронців «невідомими снайперами». Останні, як явище, є розповсюдженою технологією всіляких «революцій». 

Президент Янукович, попередньо зібравши свої речі, після тих розстрілів, знятих на камеру невипадковим оператором, вирушає на «З‘їзд депутатів усіх рівнів Південно-Східних областей, м. Севастополя та Автономної республіки Крим», який відбувся у Харкові 21.02.2014 року. Після невдалої спроби (через несподіване втручання Коломойського) створити на цьому зібранні «Новоросію», Віктор Федорович поспішно залишає територію України. 

За примітивно-конспірологічною версією сценарій мав бути наступним: радикальне крило протестувальників (ймовірно під керівництвом Яроша – не даремно ж він про щось утаємничено бесідував з Януковичем аж дві години) захополює приміщення Адміністрації Президента України, а в цей час Харківський з‘їзд сепаратистів оголошує створення  «Новоросії» у зв‘язку з воєнним переворотом (власне для цього була медійна заготовка – «хунта») і звертається до Путіна з проханням ввести війська заради безпеки «русскіх» від посягань «кривавих бендеровцев».  

 

Проте попередньо погоджений (так виглядає що між «Москвою» і «Заходом») сценарій поділу України несподівано ламається. Хорошим цьому свідченням є  пояснення речниці Януковича, Ганни Герман, яка чи не вперше розгубилася, відповідаючи на запитання – якого біса її шефа понесло до Харкова, коли в Києві відбувалися такі надзвичайні події. Пані Герман шось непереконливо пролепетала про зустріч Президента з виборцями, а тим часом сам Віктор Федорович, через Донецьк і Крим, утік під крило Путіна. Останній ж у своїх інтерв‘ю теж натякав про зрив якихось домовленостей, начебто маючи на увазі недотримання мирової угоди підписаної Януковичем і «опозицією», проте швидш за все йшлося про його власні домовленості з «заходом». 

 

Після втечі Януковича відбулося захоплення влади так званими «Переможцями «Революції Гідності», з порушенням передбачених українськими законами та Конституцією процедур. Постанова Верховної Ради, якою «звільнили» Януковича, навіть не набрала тієї кількості голосів, що необхідна для започаткування процедури імпічменту. Проте ці грубі законодавчі порушення були проігноровані, що нашими олігархічними ЗМІ, що демократичним і законослухняним «Заходом». Більше того, навіть Росія фактично визнала легітимність влади «переможців «Революції Гідності». Цілком можливо, що ціною цього визнання й стала здача Криму. Підстави до такого припущення насправді є доволі вагомі. Це, зокрема, свідчення генерала Замани, якого, після його публічних виступів, «переможці «Революції Гідності» поспішно звинуватили в «зраді» й намагаються «заблокувати» як потенційного свідка обвинувачення їх самих. Також дуже показовим є відомий лист пана Глазьєва, радника президента РФ з питань регіональної економічної інтеграції, на ім‘я Генпрокурора Луценка у відповідь на повідомлення про підозру. З його змістом вартує ознайомитися детально. Чому? Спочатку прочитайте, а далі подумайте самі. 

 

26 августа 2016г.

Именующему себя Генпрокурором Украины, гражданину Луценко Ю.В.

Копия: старшему следователю ГВП ГПУ К.Рудику

Уважаемый Юрий Витальевич!

В ответ на Ваше уведомление о подозрении в совершении мною особо тяжких преступлений против национальной безопасности Украины вынужден Вам сообщить, что 21 февраля 2014 г. на Украине произошел государственный переворот и насильственный захват власти, который, согласно Конституции Украины, квалифицируется как «узурпация власти одним из органов власти», в данном случае – Верховной Радой.

 

Конституционный Суд Украины 5 октября 2005 г. решением №6рп/2005 определил, что «узурпация государственной власти означает неконституционный или незаконный ее захват органами государственной власти». Поскольку на Украине произошел именно такой захват государственной власти Верховной Радой, все законы и постановления, принятые ею после 21 февраля 2014 г., включая назначение исполняющего обязанности Президента, премьер-министра, членов правительства, Генерального прокурора, назначение и проведение выборов Президента Украины 25 мая 2014 г., выборов депутатов Верховной Рады 26 октября 2014 г., а также решения о проведении антитеррористической операции являются незаконными, антиконституционными и преступными.

 

Из норм украинского конституционного права следует, что после 21 февраля 2014 г. на территории Украины нет легитимной власти: органы государственной власти управляются противозаконно назначенными должностными лицами.

 

На территории Украины нет и действующего Основного Закона. Верховная Рада Украины за пределами своих полномочий и с нарушением порядка, установленного разделом XIII Конституции Украины, приняла Закон «О возобновлении действия отдельных положений Конституции Украины». Конституция в редакции 1996 года провозглашена отмененной, а Конституция в редакции 2004 года юридически неправомочна в силу указанного нарушения процедуры принятия конституционных правовых актов.

 

В сложившихся по вине участников государственного переворота ситуации прекращения деятельности украинских республиканских органов государственной власти Верховный Совет Автономной Республики Крым имел все правовые основания для принятия 28 февраля 2014 г. заявления «о непризнании незаконной власти в Киеве», а также решения о провозглашении независимости и проведении референдума. Так же граждане Донецкой, Луганской и других областей Украины имели законные основания для проведения аналогичных референдумов.

 

Действия же властей в Киеве, репрессивных органов и вооруженных сил, контролирующих территорию Украины, повлекшие гибель, незаконные аресты и преследования сотен тысяч невиновных людей, уничтожение огромных материальных ценностей, с точки зрения международного и украинского права, квалифицируются как преступления против человечности, военные преступления и геноцид.

 

Таким образом, в настоящее время на Украине нет легитимных органов власти, включая Генеральную прокуратуру, как нет и законных представителей власти, включая Вас, гражданин Луценко. Поэтому ни у Вас, ни у Ваших подчиненных нет законных полномочий для принятия решений о возбуждении уголовных дел, а также для вызова меня на допрос в рамках досудебного расследования.

 

Исходя из сказанного выше, я не считаю себя обязанным являться в Главную военную прокуратуру Генеральной прокуратуры Украины. Более того, мое подчинение этому требованию можно было бы квалифицировать как соучастие в преступных действиях узурпаторов власти.

Если же Вы действительно считаете себя правомочным Генеральным прокурором Украины, то, согласно законодательству Украины, обязаны предпринять следующие действия.

 

1.  Арестовать всех участников государственного переворота, совершенного в Киеве 21 февраля 2014 г., включая депутатов Верховной Рады, принявших решение об узурпации власти, назначенных ими руководителей органов власти и зачинщиков беспорядков.

 

2.  Признать нелегитимными все решения, принятые участниками государственного переворота, включая назначение и проведение выборов Президента Украины и депутатов Верховной Рады.

 

3.  Признать несостоявшимися выборы 25 мая и 26 октября 2014 г., а принятые на основании их результатов акты о назначении «Президента Украины» и депутатов «Верховной Рады Украины» – противозаконными, как и все последующие решения этих органов власти.

 

4.  Возбудить уголовные дела по фактам преступлений, совершенных захватившими власть лицами, включая убийства, аресты, издевательства над гражданами.

 

5.  Потребовать немедленного освобождения всех политзаключенных. 

 

6.  Прекратить все уголовные дела, возбужденные по обвинению граждан в посягательстве на территориальную целостность Украины и противодействии органам государственной власти Украины за отсутствием таковых. Начать работу по пересмотру судебных решений, вынесенных по указанным мотивам.

 

7.  Начать расследование военных преступлений, совершенных Вооруженными силами Украины против гражданского населения.

 

8.  Возбудить уголовные дела по фактам преступлений, приведенным в «Белой книге» нарушений прав человека на Украине, подготовленной МИД России.

 

9.  Признать террористическими организациями так называемые добровольческие батальоны, совершавшие массовые убийства гражданского населения, и арестовать их членов.

 

10.  Возбудить уголовные дела о государственной измене в отношении лиц, завербованных спецслужбами США и других государств-членов НАТО. Сведения об этих лицах Вы легко можете получить у своих коллег в СБУ.

 

11.  Возбудить уголовные дела по фактам вмешательства во внутренние дела Украины со стороны должностных лиц США и других государств-членов НАТО, потребовать высылки из страны сотрудников их дипломатических миссий, курирующих работу Президента, Правительства, парламента, Службы безопасности и Вооруженных сил Украины.

 

12.  Дать правовую оценку государственному перевороту и антиконституционному захвату власти на Украине. Предложить процедуру формирования легитимных органов государственной власти и восстановления конституционного порядка на Украине.

 

Как юридически грамотный человек, Вы должны понимать, что действия лиц, узурпировавших власть на Украине, повлекшие, по оценкам, гибель свыше 100 тысяч человек, ранения, физические увечья и душевные расстройства более полумиллиона человек, бегство и вынужденное переселение нескольких миллионов человек должны квалифицироваться как преступления против человечности, военные преступления и геноцид населения южных и восточных регионов Украины. Поскольку лица, узурпировавшие власть на Украине, считают себя правопреемниками гитлеровских коллаборационистов, поддерживавших оккупационный фашистский режим 1941-1944 гг. и осужденных Нюрнбергским трибуналом, расследование их преступлений и принятие судебных решений должен вести аналогичный международный трибунал, на котором Вы могли бы дать соответствующие показания.

26 августа 2016 г.

С.Ю. Глазьев

 

Нас, у контесті даного аналізу, не цікавить юридична аргументація пана Глазьєва, а тим паче його ідеологічні меседжі щодо «правонаступників гітлерівських колабораціоністів», що є нічим іншим, як спробою фальсифікації історії та дискредитації УПА, яка воювала і з радянськими військами, і з німецькими окупантами за незалежність України. Важливо інше: цей лист щез зі сайта Глазьєва (ttp://www.glazev.ru.), а московські «ідеологи» та дипломати не використовують (принаймні активно) у своїй риториці та заявах озвучені в ньому тези, і не підіймають питання нелегітимності чинної української влади, зокрема провадячи переговори з Порошенком у форматі «Нормандської четвірки». 

Чому ворог не застосовує таку потужну ідеологічну зброю? Хтось поспішить звинуватити у зраді чинного Президента, проте це «чорно-білий» погляд на політику, котра, насправді, складається з напівтонів сірої гами. Можна лише зробити припущення, що визнання легітимності постмайданної влади є однією  з домовленостей «Заходу» та Росії щодо України, а точніше – елементом геополітичних торгів, об‘єктом яких ми вже практично публічно стали після так званої «Женевської конференції» 17 квітня 2014 року. Цього дня, на чотиристоронніх переговорах щодо врегулювання збройного конфлікту між Росією та Україною, за участі вищих дипломатичних представників України, ЄС, США та Росії (мінстр закордонних справ України Андрій Дещиця, держсекретар США Джон Керрі, високий представник ЄС Кетрін Ештон та міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров) практично було запроваджено зовнішнє керівництво Україною, як елемент геополітичних домовленостей у трикутнику США-ЄС-Росія. Тези «Женевської конференції» знайшли своє відображення у так званих «мінських угодах» (яких насправді ніхто не бачив, оскільки офіційно документ називається «Комплекс мер по выполнению Минских соглашений»), зосередивши увагу світових ЗМІ на їх виконанні, таким чином відволікши увагу світової громадськості від насправді важливого і, на відміну від «Мінських угод», юридично  вагомого «Будапештського меморандуму». 

 

Не лише підміна цілком логічного формату «Будапештського меморандуму» нікчемними «мінськими угодами» є свідченням зовнішнього керівництва Україною та втратою нею правосуб‘єктності. Цей статус держави, як «об‘єкту торгів», прослідковується й у «зачистці» банківської системи України, яка розпочалася з обвалу гривни так званим «рефінансуванням», коли НБУ під керівництвом Кубіва роздав комерційним банкам лише восени 2014 року приблизно 10 мільярдів доларів за усередненим курсом ( тоді найбільший транш отримав «Приватбанк» – понад 1,5 мільярда доларів), які фактично були розкрадені та виведені за кордон. Тоді ж успішно провалили денонсацію угоди з Кіпром як офшорною зоною, чим займалася  «пріма» «Самопомочі», пані Гопко. Заплющували «західні партнери» очі на грубе порушення законів і Конституції України, зокрема через незапровадження особливого правового режиму воєнного стану, що призвело до появи юридично нікчемного поняття АТО, а згодом ООС, а також на розкрадання фінансової допомоги через корупційні схеми, зокрема ті, котрі залишилися  від «папєрєдніків». Паралельно, під гаслом боротьби все з тією ж корупцією, для припинення якої в значній мірі достатньо було б і політичної волі керівництва держави та існуючих правоохоронних органів, впроваджувалися легальні інституції зовнішнього впливу, такі як НАБУ, НАЗК, Антикорупційна прокуратура тощо. 

 

Практично нульова ефективність так званих антикорупційних органів у чинній охлократичній системі є закономірною – вони перетворилися в інструменти боротьби між олігархічними кланами, і лише сьогодні, при заміні чинного Президента, містечкового олігарха, на маріонетку глобальної олігархії,  ці структури почнуть задовільняти електоральну спрагу справедливості, розпочавши зачистку фінансово-економічної території держави для її окупації  міжнародними корпораціями. Свідченням прогресуючого тренду приходу на наш ринок транснаціональних корпорацій є, до прикладу, нав‘язана МВФ ринкова ціна на газ для населення. В останньому так званому «Меморандумі», підписаному Порошенком, Гонтарєвою, Гройсманом та Данилюком (той що нині у Зєлєнського) 2 березня 2017 року, чітко зазначено, що ціна газу українського видобутку має відповідати ціні імпортованого газу: «Тимчасовий механізм коригування діятиме, допоки тарифи не буде повністю лібералізовано. Ми також щопівроку коригуватимемо ціни на газ внутрішнього видобутку, починаючи з 1 квітня 2017 р. з тим, аби залишався паритет між його ціною і ціною імпортованого газу». 

https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=46564506

 

Цей Меморандум, підписаний керівництвом держави, є грубим порушенням Конституції України, стаття 13 якої гласить: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу». Отже газ українського видобутку, якого цілком вистачає для потреб населення, споживач має отримувати за собівартістю його видобутку, плюс транспортування. Як стверджувала  нещодавно член колегії Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Марія Яковлєва: «У нас є компанія “Укргазвидобування”, собівартість газу, який вона продає НАК “Нафтогаз України” складає 1700 грн за тис. м куб (60 дол США)». 

Ось і маємо справедливу та законну (конституційну) вартість газу для пересічного громадянина. Натомість сьогодні сплачуємо 300 дол США за 1000 м3 того, що нам належить згідно Конституції. 

Подібна ситуація і з так званим «ринком землі сільськогосподарського призначення» – практично останнім реальним ресурсом, з втратою якого ми остаточно перетворимося у ресурсно-сировинний придаток корпорацій, які фактично й керуватимуть Україною через маріонеткових уряд і президента.  

 

Ще одним фактом потурання корупції заради досягнення своїх глобальних цілей (мова йде про «зачистку» банківської системи, яка паралельно відбувалася й у Росії – упродовж року там було відізвано 276 банківських ліцензій), який вперто не помічають «євроінтегровані» та увірувавші в корупційну непорочність і фаховість Гонтарєвої прихильники Порошенка, є афера з  Приватбанком. Власне Гантарєва продовжила розпочатий Кубівим процес рефінансування сумнівних і проблемних банків, заплющуючи очі на вивід купленої за «рефінанс» валюти за кордон, переважно в офшорні зони, та обвал гривни. Епогеєм рефінансової вакханалії можна вважати лютий 2015 року, коли курс на «чорному ринку» сягнув 40 грн/дол США, після чого, через запровадження Постановою НБУ N 124 «Про особливості здійснення деяких валютних операцій» (23 лютого 2015 р) жорсткого контролю за валютними операціями, був понижений упродовж кількох днів до 26 грн/дол США. Нічого в цей період надзвичайного в економіці не відбулося – просто НБУ запровадив жорсткий контроль за валютними операціями своєю постановою. Саме так – діяльність головної фінансової установи держави, яка проте державі не підконтрольна й не належить, регулюється «постановами», котрі таки часом і нагадують «постанови» з 90-х. Що характерно – після запровадження зі сторони НБУ майже «ручного контролю», процес «вимивання» валюти за кордон не закінчився але, вочевидь, відбувався контрольовано. Про це, зокрема, свідчить афера з Приватбанком, унаслідок якої успішна фінансова установа (більше тут:  http://yurko.info/приватний-шантаж/), у статусі системно важливого банку, де зосередилися депозити більшості населення України, практично збанкрутувала, а держава змушена була «залатати» фінансову дірку в розмірі приблизно 6 мільярдів доларів шляхом націоналізації цієї фінансової установи, а де факто – купівлі. 

Загалом олігарху, якого вважають автором голограми «ЗЕ» (чесного президента з народу – вчителя Голобородька) приписують фінансові зловживання на суму 17-ть мільярдів доларів (https://www.capital.ua/ru/publication/125823-glavnyy-reyder-ukrainy?fbclid=IwAR17Hzlfn3UG9tHMZ9QHwWdpHFlEbowoTUkL55ViU2Ez40s6Nncmb8VnZrU). 

 

Перш ніж перейти до питання, чи справді Зеленський є маріонеткою Коломойського, як це стверджують ті, хто в 2014 році захоплювалися Ігорем Валерієвичем, як ворогом самого Путіна, лагідно називаючи його «головним жидобандерівцем країни», згадаймо історію «Москомприватбанку». Останній був дочірним підприємством «Приватбанку» і з ним Бєня (так лагідно, іменем відомого кримінального персонажа з творів Ісаака Бабеля величають Коломойського друзі)  подібну фінансову аферу як з «Приватбанком» в Україні, провернув і в Росії, весною 2014 року. Там фінансова дірка становила «всього» 400 мільйонів доларів, а сам банк, який знаходився під санацією, був куплений за завищеною на думку експертів ціною – 200 млн доларів США, де-факто державним Бінбанком. Відтак публічне «протистояння» Коломойського та Путіна, яке проявилося в обміні  «люб’язностями», містить у собі певний елемент гри на публіку, хоча й не виключає ситуації, що дані персони тяжіють до різних геополітичних клубів. 

Комунікатором Бєні в Росії називають Кернеса. Останній нещодавно, перед другим туром виборів, побував з візитом у Коломойського в Ізраїлі. Не сам, а з відомим російсько-українським бізнесменом Павлом Фуксом, який відомий тим, що доволі тісно пов‘язаний з криміналітетом, девелопер проекту «Москва-Сіті», а також, разом із низкою відомих російських, українських  та «західних» бізнесменів і політиків – Германом Ханом, Михайлом Фрідманом, Віктором Пінчуком, Олександром Фельдманом, Володимиром Кличком, Джо Ліберманом, Олександром Квасневським, Святославом Вакарчуком та іншими,  є членом Наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». 

Проте не будемо в межах цього допису розглядати «єврейський фактор»,  який потужньо присутній як у нинішніх президентських виборах, так і в українській та світовій пополітиці загалом (матеріали на цю тему ви можете знайти у моєму блозі), а повернемося до нового президента та ймовірних сюжетів у вже сформованих трендах. 

 

Сьогодні в олігарха Коломойського, якого часто демонізують і вважають єдиним бенефіціаром «слуги народа» існують очевидні проблеми з правосуддям, і не лише з українським. Виглядає на те, що могутньому Бєні доводиться домовлятися з кимось більш могутнім, аніж він сам. Примітивно вважати, що успішний бізнесмен ЗЕ – це маріонетка українського олігарха, оскільки наші олігархи є залежними від Синдикату (в термінології Ніколаса Хаггера останній є пулом банків і транснаціональних корпорацій). Синдикат, як надзвичайно складна управлінська структура, не працює за принципами «теорії змови», що  зрозуміло кожному, хто колись керував великими колективами. Про це прекрасно написав Пєлєвін у своєму романі «Бетман Аполло»:

 

«Я все время вспоминал о приверженцах конспирологических теорий: мол, тайная группа интриганов легкими касаниями перстов направляет ход мировой истории, история послушно поворачивает куда надо, а ее архитекторы остаются в тени сотнями лет… Ну-ну. Знали бы они…

Тут, извиняюсь, задействованы силы куда серьезней людей. Люди — причем лучшие люди — тоже в деле. И вот большая группа профессионалов, под которыми ходят все, без всякого исключения все, пытается что-то сделать по заранее намеченному плану, имея при этом неограниченный ресурс — а пила все равно идет не туда.

Я бы брал этих конспирологов часов в пять утра, тепленькими, с кровати, и вез бы на какую-нибудь ржавую подмосковную автобазу. И заставлял бы их танцевать танго с самосвалом, за рулем которого сидит обкуренный пьяный таджик, позорящий шариат и умму каждым своим вздохом. А потом ставил бы конспирологов к кирпичной стене и спрашивал — ну что, идиоты проклятые, поняли, что такое управлять этим миром?»

 

Десь так воно й відбувається. Тому всілякі класичні конспірологічні версії мають право на існування, але не більше ніж умислово убогі домисли всіляких заслужених «акул пера», чиї помисли є розіпнуті між псевдоальтернативами, а рефлекси на інфовкиди відпрацьовані на рівні песиків Павлова…

Повертаючись до Коломойського, Зєлєнского, Порошенка та прочая українських політиків, і Синдикату. Останній працює в конкурентному середовищі, яке тяжіє до абсолютної монополії та «воєнного комунізму». Сама природа лихварських грошей скерована на поглинання ними усіх ресурсів, а відтак – обезцінення. Найголовнішим завданням Синдикату є встановлення тотального контролю над усіма стратегічними сферами економіки, життєвонеобхідними для людей ресурсами, інформацією, наукою та релігією (ідеологією) до моменту, поки надутий фінансовий міхур не трісне. Після глобального фінансового катаклізму збереження влади Синдикату забезпечить «воєнний комунізм», як тотальна деспотія заснована на насильстві. Ця деспотія  стане породженням, зворотньою стороною «вільного ринку» в умовах глобалізації. Конкуренція транснаціональних корпорацій – це димова завіса, котра має приховати процес поглинання ними національних держав, які вони вже сьогодні контролюють через своїх маріонеток – політиків. Уся політична система є залежною від ЗМІ, а ЗМІ від грошей. 

 

Повертаючись до України. Нам позичили Незалежність, оскільки доларизація 1/6 суші вимагала мирного періоду для перерозподілу загальнодержавних ресурсів в інтересах Синдикату. Підготовчий етап розпочався з переведення НБУ в статус Центробанку та перетворення його фактично в філію ФРС. І тут ми не єдині – станом на 2017 рік лише 4 країни не мали Цетробанків: Куба, Північна Корея, Іран і Сирія. 

Наша пронизана «сексотами» й аґентами державна та політична системи формувалися олігархами, які пройшли жорсткий відбір у своїй «міжвидовій боротьбі». Проте містечковим багатіям приготована роль колишніх рекетирів – вони щезнуть як явище, оскільки «воєнний комунізм», себто «новий світовий порядок», не передбачає самостійних гравців, а тим паче – неконтрольованих. Сьогодні те, що за Конституцією належить Українському народу, вже зосереджено в руках жменьки олігархів, які  своїми ЗМІ фактично сформували чинну політичну систему, за допомогою якої стали власниками (контролерами) практично всіх  стратегічних галузей промисловості та ресурсів. 

 

Наївний Янукович вибудував таку напівкримінальну вертикальну систему контролю й управління, в якій його «Сім‘я» мала би правити невизначено довго, наче якась східна династія. Проте це суперечило планам Синдикату. Порошенко був значно хитріший і талановитіший: публічно віддавши свої активи Ротшільдам, він тим самим наче поклявся у вірності представникам одного з кланів Синдикату. Проте виконуючи волю хазяїв («мінські угоди», зачистка банківської системи, рекомендації МВФ, зміни до Конституції тощо) і водночас вибудовуючи власну імперію, він, аналогічно «папєрєдніку, увійшов у протиріччя зі статегією Синдикату загалом. Відтак ляльководи влаштували «щурячі перегони» з кількома десятками кандидатів, паралельно дотискаючи «Переможців «Революції Гідності» щодо формування так званих антикорупційних структур, які повинні знищити локальну корупцію на догоду глобальній, котра полягає у повному контролі Синдикату над усіма сферами життєдіяльності кожного громадянина зокрема й держави загалом. 

 

Оскільки керівництво Синдикату формує необхідні тренди, в рамках яких є практично повна свобода дій (ви можете займатися будь-яким бізнесом, але мусите сплачувати податки та брати кредити на розвиток під відсотки), то на шляху до деспотії видимість «вільного ринку», демократії та інших міфів – зберігатиметься до кінця. Протиставлення ідеології Синдикату міфології «русскава міра», чи «китайського капіталізму» під керівництвом комуністичної партії, є лише окозамилюванням, оскільки імперська традиція, східна деспотія з комуністичною ідеологією та фінансова диктатура – це явища, кожне з яких знаходить своє відображення в ідеології «Novus ordo seclorum» з єдиним світовим урядом і віртуальною валютою. Проте є маркери, себто певні явища, принципи, умови, поява та дотримання яких у заданих трендах є обов‘язковими. Це так звані «вікна Овертона», через які ідеологи Синдикату (чи ті, хто за ним стоять) формують світогляд, який забезпечить добровільне прийняття людством принципів загальносвітової диктатури. 

 

До прикладу: вільний продаж землі – це світоглядний маркер, такий самісінький, як і толерантність до збоченьства. Проте подібні маркери завжди мають свої уявні протилежності. До прикладу: колективна (комуністична) власність і надмірне пуританство (нещодавно в мережі натапив на відеролик, як десь у Бразилії люди в масках відрубують мачете голову бідоласі, який пропагував гомосексуалізм у соцмережі – оце воно). 

 

Поза контрольованими парами маркерів (псевдополюсами) можуть відбуватися всілякі шоу, протистояння, інтриги й війни різних масштабів та інтенсивності – від містечкових до геополітичних. І це навіть вітається – чим більше людської уваги скеровується на псевдоальтернативи (ПО чи ЗЕ) чи речі другорядні, котрі не загрожують трендам (вибір кандидатів з олігархічного меню), тим менше її, а відтак і енергії, залишається на справді важливі речі. Запам‘ятайте: власне гроші скеровують енергію туди, куди потрібно їхнім власникам. Звідсіля всіляки гранти, які буквально каналізують енергію розумних молодих людей,  формуючи у них потрібну  Синдикату світоглядну позицію… 

 

Все лише починається. Вибір «проти Порошенка» не став об‘єднавчим. Зомбована націонал-рагулізмом, у виконанні «Переможців «Революції Гідності», меншість вважає себе мало не національною елітою, а більшість, яка проголосувала з надією на хоч якісь зміни, швидко розчарується. Натомість породжена політтехнологами й ретрансльована «ботами» (найперше – «порохоботами») ненависть – нікуди не дінеться. Порошенко прагне реваншу, а 25% підтримки у другому турі дають йому поважні парламентські перспективи. Як опозиціонер він буде куди ефективнішим за президента, котрий буде змушений шукати противаги й компроміси. Відтак найпершим завданням ЗЕ буде «випускання пару» шляхом встановлення справедливості, на що йому дадуть добро «куратори». Це означає репресії щодо чинної влади, котра має впливи як у парламенті, так і на місцях, особливо на заході країни. Проте вибіркові репресії можуть і не пройти, а це означає, що доведеться «наїхати» на одного з акціонерів проекту «ЗЕ» – самого Бєню. Ігор Валерієвич не лише гравець, а й особа вельми небезпечна і, як кажуть, злопам‘ятна. Не чіпати Коломойського – це дати підстави для шаленої критики, підстав для якої буде й так предостатньо. Відтак доведеться вибудовувати різні союзи, до прикладу з Гройсманом, який уже цинічно позавішував усю країну своєю фактично виборчою агітацію, з підписом «уряд Гройсмана». А чого соромитися? Це ж тільки наївні українці вважають, що це уряд їхньої держави, а настав час називати речі своїми іменами … 

Підсумовуючи. Політично-правова шизофренія, породжена напівлегітимною владою «Переможців «Революції Гідності», прогресуватиме. Ба, в ній зацікавлений і Синдикат, оскільки народ має отямитися лише тоді, коли де-юро і де-факто перетвориться у рабів на своїй землі. Точніше – на території, де колись була його земля та ресурси. Для цього увага електорату скеровуватиметься на політичні ігрища та протистояння, пристрасті розбурхуватимуться, шоу продовжуватиметься. Все це відбуватиметься на тлі трендів фінансового та природнього катаклізмів. 

Що робити? Просто розуміти, що відбувається і діяти відповідно, по ситуації, в межах своєї компетенції та можливості. Чи реально таке?..

Після проведеного аналізу ситуації стан автора можна описати відомим: «Contra spem spero». Без надії сподіваюся. На Диво. 

 

23.04.2019