До питання «проблематики» Закону України Про оборону, Женевських конвенцій «про війну» і постачання в Крим струму

Ми або ніколи не жили в правовому полі, або вийшли з нього й занурюємося в вербальну вакханалію, де політики оперують емоційними словами й власними поняттями, а не юридичними визначеннями, а народ «розуміє» явища й події відповідно до власних смаків чи можливостей. І цей хаос «вітчизняної війни», «АТО» й «воєнної агресії» очолює Президент України.

Але в суспільному житті все, надто питання безпеки й оборони, аби бути зрозумілим, повинно мати якісь правові визначення, єдині для розуміння й виконання. Норми права – єдине мірило будь-якого вчинку чи діяння/бездіяльності. Надто – посадової особи. Надто – тієї, дії якої чи бездіяльність якої можуть мати фатальні наслідки для всієї України. Отже, якщо залишити наші власні оцінки ситуації, то що наразі відбувається з т.з. права? У нас «війна» чи «АТО»? Якщо АТО на території власної держави, то чому ми ведемо перемовини з РФ, ФРН і Францією, і чому високий представник США пропонує нам провести вибори (?) на території, де наразі не завершено антитерористичну операцію?! Як ми знаємо зі світової практики, АТО – це коли нейтралізуються всі терористи. А, може, в нас війна, як це щораз твердить Президент? Схоже, у Порошенка така ж «юридична освіта», як і в Путіна. Назвавши заходи, куди залучено мільярди коштів і військову техніку, «АТО», він продовжує твердити про якусь «війну». Не думаю, що він психічно хворий (роздвоєння), але українців за повних дурнів таки має.

Народи світу в ООН визначили ознаки війни у документі «Визначення агресії». Це універсальне визначення, і Статут ООН (7 розділ) підіймає світову громадськість на допомогу жертві агресії і, з іншого боку, на ізоляцію й покарання агресора лише за умови наявності тих ознак. Самих ознак – 7. Одна з них – щодо третіх країн, які надають допомогу агресорові (наприклад, якби Білорусь дозволили рос. війську пройти на Україну через свою територію, то теж була б, відповідно до визначення ООН, агресором). Ознаки агресії ООН імплементовані в українське законодавство у Законі України Про оборону.

Процитуємо, бо воно того варто (із статті 1 Закону):

збройна агресiя - застосування iншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресiєю проти України вважається будь-яка з таких дiй:

вторгнення або напад збройних сил iншої держави або групи держав на територiю України, а також окупацiя або анексiя частини територiї України;
блокада портiв, узбережжя або повiтряного простору, порушення комунiкацiй України збройними силами iншої держави або групи держав;
напад збройних сил iншої держави або групи держав на вiйськовi сухопутнi, морськi чи повiтрянi сили або цивiльнi морськi чи повiтрянi флоти України;
засилання iншою державою або вiд її iменi озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, якi мають настiльки серйозний характер, що це рiвнозначно перелiченим в абзацах п'ятому - сьомому цiєї статтi дiям, у тому числi значна участь третьої держави у таких дiях;
дiї iншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територiя, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цiєю третьою державою (державами) для вчинення дiй, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цiєї статтi;
застосування пiдроздiлiв збройних сил iншої держави або групи держав, якi перебувають на територiї України вiдповiдно до укладених з Україною мiжнародних договорiв, проти третьої держави або групи держав, iнше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих пiдроздiлiв на територiї України пiсля припинення дiї зазначених договорiв.

Отже, оборонний і безпековий апарат України (МО, ДПСУ, СБУ, МВС та ін.) не побачили в діях якоїсь іноземної держави ознак агресії, передбачених законом України. Забігаючи наперед, скажу, що в разі, якщо в Україні з‘явиться правова влада (діяльність якої ґрунтуватиметься на праві), керівники цих відомств пояснюватимуть слідству, чому вони не виконали своїх службових обов’язків (що призвело до особливо тяжких наслідків), або на очних ставках з гр. Турчиновим і гр. Порошенком доказуватимуть, що таки повідомляли їм. Прикордонники навіть пригадають, як їм «москалі» набили пики на Керченській переправі (Литвин скаже, що ніхто йому рапортів про перетин кордону озброєними особами не писав).

А тим часом цитований Закон не передбачає можливості ігнорування жодної з ознак. Цитуємо:

Стаття 4. Вiдсiч збройнiй агресiї проти України
У разi збройної агресiї проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рiшення про загальну або часткову мобiлiзацiю, введення воєнного стану в Українi або окремих її мiсцевостях, застосування Збройних Сил України, iнших вiйськових формувань, утворених вiдповiдно до законiв України, подає його Верховнiй Радi України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану вiйни.

Нещодавно один політолог розповів, що Турчинов пояснив власну бездіяльність тим, що «Наришкін» погрожував йому по телефону російськими десантниками в урядовому кварталі Києва, якщо він дасть наказ на опір воєнній агресії. А в одному зі своїх інтерв’ю той же в.о. президента пояснив бездіяльність тим, що в нього «на обох руках висіли іноземні дипломати» (цитую, як пам’ятаю). Отже, якщо ви хочете знищити іншу державу, то можете дати якомусь «наришкіну» подзвонити президенту потенційної жертви й злякати його і наслати на вищу посадову особу «іноземних дипломатів», аби ті переконали верхголкома не виконувати законів держави, а мирно поступатися територіями.

Стаття 20. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про оборону України
Посадовi особи i громадяни, виннi у порушеннi законодавства та iнших нормативно-правових актiв у сферi оборони України, несуть вiдповiдальнiсть згiдно iз законом.

Навіть не знаю, як слідство кваліфікуватиме дії Турчинова-Порошенка (бо агресія триває досі, і кожен день зволікання з виконанням Закону і досі є злочином) та керівників силових відомств, які, між іншим, оскільки не звернулися до суду після ігнорування Президентом їхніх офіційних повідомлень про зовнішню агресію, є співучасниками злочину. (А якщо не повідомили – то також учинили злочин.) Це від «перевищення службового становища» до «державної зради» включно. У будь-якому разі, з уваги на тяжкість злочину, це може бути тривале ув’язнення.

Рішення Печерського чи Конституційного суду для визначення війни не потрібно. Ознаки написано чорним по білому. Чекаємо на слідчого, який, відповідно до своїх службових обов’язків, помітить анексію Криму, російських відпускників і обстріли українських сіл. З важкої артилерії. Той слідчий – майбутній генеральний прокурор України.

Тепер про правила ведення війни, як це є в міжнародному гуманітарному праві. Не буду втомлювати, бо це нудно й нецікаво. Це понад десяток переважно Женевських і Гаазьких конвенцій і бісова купа додатків і протоколів до них. Усе це пишеться з 1899 року. Суть усього цього – зменшення кількості жертв, захист мирного населення, незастосування шкідливої зброї, гуманізм під час війни, захист полонених і поранених та багато-багато чого іншого. Проблема для керівництва України в тому, що, відповідно до чинного МП, яке є частиною нац. права України (РФ вже оголосила, що рос. нац. право – вище міжнародного!), конвенції про правила ведення війни підлягають до застосування не лише у разі оголошеної війни, але й при збройних конфліктах, коли одна зі сторін ще не визнала стану війни, а також при військовій окупації, якій не чиниться опір.

Чому МЗС України й Банкова не б’ють у дзвін, що нашими полоненими досі не опікується Червоний Хрест? Чому публічно відбуваються численні катування над мирним населенням і полоненими без адекватної реакції офіційного Києва? Чи, може, керівництву ЧХ в Женеві наші дипломати повідомили, що Україна не потребує в допомозі міжнародних правозахисників, бо веде «прямий діалог» з агресором? Може, це в контексті очевидного намагання Порошенка і К. посприяти скасуванню міжнародних санкцій щодо РФ? Це тому, що якщо туди пустити Червоний Хрест, то той виявить таке, що РФ повік не вилізе з санкцій, допоки не видасть в Гаагу Путіна?

І щодо електрики на півострів. Сторона конфлікту, що контролює певну територію, несе повну відповідальність за виконання вимог міжнародного права щодо забезпечення прав і свобод громадян там, гуманного поводження тощо. Частиною цього є й забезпечення відповідних фізичних умов життя. І якщо надання агресорові під час воєнного конфлікту електроенергії ще може трактуватися адвокатами Порошенка-Демчишина як «гуманний форс-мажор», то посадові особи, що засвітили свої підписи на урядовій угоді з «Федеральним округом РФ Крим», можуть вибирати між «перевищення владних повноважень» і «сепаратизмом».

І ще майбутній Генеральний прокурор України неодмінно запитає Порошенка (і трохи Клімкіна):
• Як (і чому) Україна виконує «Договір про дружбу» з РФ від 1997 року? Чому МЗС не помічає насильницької зміни територіального устрою шляхом приєднання її до «стратегічного партнера»?
• Як виконується Угода між Україною й РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України? Хто і за що тепер платить: вони нам за оренду, чи ми їм за те, що вони тепер там безплатно, бо це був наш борг за газ? За який газ (хто за нього не сплатив на десятки мільйонів доларів?)? Це вже буде запитаннч до Кучми.
• Про що вів конфіденційні переговори Ложкін із Сурковим у АП України й у інших місцях?
• Про що (і чому конфіденційно від інших членів РНБО) Президент України говорив з президентом країни-агресора впродовж періоду агресії? Зокрема, перед Іловайською трагедією.
• Чому після агресії не було введемо не лише воєнного, але й надзвичайного стану в зоні «проведення АТО»?
• Чому з агресором не було закрито кордон і не проведено санації майна та представництв держави-агресора на території України?
• Куди ділися «трильйонні» позови до РФ?
• Чому президент, замість виконувати національні закони, створив і взяв участь у функціонуванні непередбаченого міжнародним і національним правом зовнішнього механізму впливу на внутрішню політику України, до якого, серед інших, було залучено президента держави-агресора і терористів, проти яких і проводиться АТО?

І це лише частина запитань до Порошенка, Яценюка й усього того, за деякими ознаками, Організованого злочинного угруповання, стараннями якого Україна втрачає територію й перспективу ЄС і НАТО, а 80% українців, за визначенням ООН, опинилися за межею бідності.

До речі, про НАТО. Відомо, що це БУВ єдиний наш шанс. Проте Порошенко наказав не вносити у Воєнну доктрину України пункт про вступ України в НАТО, який Янукович, на вимогу РФ, був викинув із Доктрини. 
Але то вже – інша історія.

9 грудня 2015р.