Коротко про головне: стаття взагалі не про Зєлєнсково.

 

*      *      *

 

Коли мене іноді питають, що я думаю про політику Зєлєнсково – це у мене викликає зустрічне питання: а ви що, ще думаєте про "політику" Зєлєнсково? Чи це як в тому анекдоті: вам подобається сам процес...  Чи може ви розгледіли щось нове аж на атомарному рівні, що не було видно неозброєним оком? Мені здавалося, що цей сабж в сценічних поривах свого морального ексгібіціонізму досить відверто продемонстрував все, що міг – висловив і обіграв всі можливі паскудства на адресу України і українців. Якщо ж ні – тоді поділіться тим новим фактажем. Як на мене, це є абсолютний нуль, тільки такий, специфічний – зі знаком мінус.

Але ж він, як мінімум, в трійці лідерів? – насупивши брови задумливо перепитує представник електоральної флори, роками дбайливо вирощуваної в кріслах перед телевізорами. Так, в трійці, але цей скорботний діагноз – також не тема для обговорення Зєлєнсково, оскільки рейтингові цифри – це є діагноз мізків електорату. Лакмус не робить розчин лужним чи кислотним, а лише підтверджує існуючий стан середовища. А Зєлєнскій – то є просто тестовий папірець в руках Коломойського, який показує або рівень поганого смаку, або патологічного цинізму, або українофобії певного відсотку населення. 

Який саме відсоток вражений цією гримучою сумішшю – покаже результат першого етапу опитування населення на адекватність. У нас це ще жартівливо-алегорично виборами називається. Що кажете?.. Поважати їх вибір?.. Ну, вибачте, тут без варіантів – не буду. Я можу, в силу сучасних гуманістичних ідей епохи Виродження (які, хоч і довго блукали, але таки дочапали до нас через Шегині), співчувати тій частині електорату, яка вражена патогенним грибком "Зе-95" і таки буде голосувати за Зєлєнсково. Я навіть щиро буду радіти, що їх вже не будуть, як в середньовіччі, сприймати за вражених бісовщиною і тому не будуть азартно спалювати на піонерських ватрах під гуркіт барабану і завивання сурми, але поважати – то вже занадто. Я не толерантний, а після Майдану – радикально не толерантний. Пригадується, нам пропонували поважати вибір електорату Януковича… Та толерантність, хто не забув, нам надто дорого коштувала.  І ще невідомо, чим ця вистава закінчиться…

І щоби закрити тему захмарного рейтингу: нуль від цього злету свої розміри не збільшив і властивості не поміняв; цей злет є тема для розбору критичного стану суспільства, аморфна атмосфера якого дає можливість підніматися в політичну стратосферу таким нулям. Саме оця атмосфера, в якій ми живемо, яку вдихаємо, гнилуватим запахом якої просякнуті всі елементи нашої державної конструкції, атмосфера, яку попередньо утворювали і наші принципові псевдонаціоналісти своєю невибагливістю в контактах, своєю корпоративною толерантністю, коли треба було не подавати руку падлюці, але ж ви з падлюками зустрічалися на одних фуршетах, в одній сесійній залі… – оце все своїми болотними парами і матеріалузувало вульгарну аватару нашого часу – Зєлєнськобородька. 

 

Але не все так погано: є такі славні люди – інтелігенти.

27 інтелігентів (і досі загадковий для мене термін, особливо в масовому вжитку…), підписали спільного листа, в якому звернулися до електоральної маси "голобородьківців" – не голосувати за їхнього кумира. Відмовитися від  бальзаму, яким вони полоскали свої по-дитячому розчухані, як манту, душі.

Наївні!.. це я про інтелігентів. Ну, як можна сподіватися, що капітально підсівший теленаркоман відмовиться від дози телегероїну, який йому вже стільки років по графіку вливають через розширені зіниці з характерною вечірньою пивною поволокою. У мене делікатне питання: а коли їх – я про електорат – підсаджували на ці дози через зомбоящик, перетворюючи на наркозалежних з атрофованими від жартів "95-Кварталу" нейронними зв’язками  – ви не знали, що буде такий результат? Ви чого стрепенулися в останній момент – для очищення совісті, щоби було потім що самим собі показати, як індульгенцію, типу – ми попереджали?

Шановні інтелігенти, цей елегантний номер з листом вже не проходить. Станіславський тут навіть не здригнеться, його "вірю – не вірю" не конкурує з мнєнієм голобородька. А голобородько сказав всім правильним пацанам, шо Зєлєнскому – вірю. А вам – ні. Так що, шановні інтелігенти, третій дзвінок пролунав, просимо в партер – шоу мусить продовжуватися.

 

 А якщо вас дійсно цікавить результат – треба було з першої серії голобородьківщини писати про бидловізацію країни. Такі серіали треба так таврувати, щоби навіть соромно було признаватися, що дивився його…

Але шановні інтелігенти не те, що не гидують Зєлєнскім – вони навіть бажають йому і надалі "іскрити на сцені…", от тільки, кажуть, в президенти не йдіть. А проти Зєлєнсково на сцені – вони, в принципі, не проти…

Не буває покарання без вини. У нації мусять бути свої пророки; ті, кому вірять, хто буде за будь-яких умов говорити правду і давати адекватні оцінки – людям, подіям. 

 У нас був голос, який мав вагомість морального авторитету. Це – голос Ліни Костенко. Цей голос мав вагу – і через свій талант, і тому що ніколи не кривив душею, не йшов на компроміс з власною совістю. Ви уявляєте, що це таке – ніколи не збрехати в нашому суспільстві?..  Багато можете показати таких?

І я кажу в минулому – "мав вагу", тому що для нас цей голос онімів.

Ліна Костенко характер має не гнучкий і не може схилитися, щоб сягнути рівня укрсучліту. Тому на нападки "творчої інтелігенції" файного міста  Львова поетеса Ліна Костенко відповіла мовчанням.

І ми й досі продовжуємо жити в цій страшній німоті, навіть не усвідомлюючи собі справжніх причин того, що сталося. Невже дійсно ніяк не проводиться пряма, як стилет, лінія між німотою Ліни Костенко і Зєлєнскім на п’єдесталі?

 

Кому в інтернеті не попадалися ці два рядки:

«Прости мені, мій змучений народе, 
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!»

А чи приходила кому думка, що це українці мусять просити вибачення у Ліни Костенко?.. Невже ні у кого не виникало такої внутрішньої потреби?.. Напевне, це у мене якась патологія: хочеться вибачитися, що не захистив від укрсучлітівців. І ще хочеться попросити пані Ліну: "Не мовчіть! Ви нам зараз потрібні – як ніколи".

 

А що там львівський укрсучліт? Там все чики-пики. Ніхто з тих "критиків" не онімів, навіть не сподівайтеся. Рясно засівають поетичні грядки і отримують призи на скачках навколо літератури. І руку їм тиснуть, не гребують.

З 27 підписантів ніхто, випадково, з тією трійцею не перетинався? В писок не плюнув? Це я так, риторично…  

 

І от те, що трапилося з Ліною Костенко… Знаєте, це була колись така історія: в одній курортній місцевості – десь між Кримом і Шарм-ель-Шейхом – народ буквально трішечки, але відверто скурвився, політики вдарилися в конформізм і брехали – як дихали, а в храмах торгували всім підряд – від святого до грішного, навіть не задумуючись, що може Бог і є. І нікого те особливо не хвилювало; всі прийняли гнилуваті правила гри і не переймалися етичними умовностями. Ну, бо навіщо собі псувати настрій якимись проблемами, особливо якщо це може зіпсувати взаємовідносини з гарними людьми, з якими ви в одній творчій спілці… коли все перебуває у відносній гармонії… а життя таке коротке...

І все було дуже мило і неконфліктно: люди лайкали один одного при зустрічі, постили на скрижалях віслючків і ягняток, або ганяли, підіймаючи пилюку, по пустелі на дромадерах – це були такі джипи тих часів.

 І от серед цієї гармонізованої узгодженості поганого з брехливим, один з тих, до кого, зазвичай, звертаються: "Тобі шо, більше всіх треба?", почав воду каламутити: нічого такого особливо кримінального – просто називав речі своїми іменами. І знаєте, від тих його алюзій і епітетів дійсність почала втрачати фальшиву позолоту, а благородні громадяни почали відчували симптоми тривоги і дискомфорту, причому в дуже широкому спектрі – від пароксизмальної аритмії до абстинентного синдрому. Тому що їм не хотілося втрачати нехай і фальшиві, але чесноти. Тому що у всі віки у всіх народів будь-хто, навіть колишній передовик криміналістичної праці з ударної у всіх сенсах бригади "Люкс" бажає, щоби його сприймали як пристойного джентльмена, есквайра, а не як елемент кримінальної субкультури типу "bratva". Вони, як виявилося, мають дуже трепетні натури і вельми ображаються, коли їх після активної фази бандитського накопичення капіталу продовжують називати "пупсами" чи "наріками". То в минулому! – кажуть джентльмени, вивертаючи спортивні штані адідасівськими смугами всередину (смугами, які так ностальгічно нагадують тяжко пройдені коксові дороги).

 

І отут виникла колізія, як казав колись один златоуст із Сум. Щоби позбавитися тієї морально-нервової дисгармонії, вибір у них був невеликий: або самим видозмінюватися в кращий бік, щоби терміни "порядний" і "принциповий" перестали бути синонімами термінам "клептоман" і "конформіст" і відповідали тим сенсам, які прописані у великому енциклопедичному словнику, або нейтралізувати джерело, з якого витікала правда.

 

 І знаєте, що вони вибрали? Оскільки ті громадяни були люди сугубо раціональні, вони вирішили дуже логічно: що не може бути такого, що отой один – правий, а всі решта – не праві. І у відповідності до демократичних традицій удавлюючою більшістю голосів прийняли резолюцію – "розіпни його".  

 

 

То я що хочу сказати: буває таке, що один правий, а всі решта – не праві. Тому що стали дрібні характером.

А от той один – таких називають по різному – праведник, пророк… не суть назва, суть – вага слова цієї людини. І визначення ваги слова таких людей дуже просте і ясне – правда. Але не та утилізована "правда", що є категорія суб’єктивно-оціночна, а правда – як абсолют оцінки міри добра і зла в межах етичних кордонів нації.    

Брейгель, коли малював своїх "Сліпих" – він не просто відобразив епізод жорстокої буденності середньовіччя. Це – відображення сенсу біблейської тези –

"Залиште ви їх: вони - сліпі вожді сліпих; А коли сліпий водить сліпого, то обидва впадуть у яму".

Нація помалу сліпне морально. А коли мовчать морально "зрячі", то націю неминуче заведуть у прірву ті, кого Ліна Костенко характеризувала як "заслинене матюками плюгавство".

 

     

П.С. А Зєлєнскій – не клоун, ви невірно приймаєте його оскал за посмішку; це – Крихітка Цахес. І це, напевне, єдина роль, яку б цей карикатурний пробник президента дійсно зіграв неповторно. Але не в силу таланту – в силу натури. Жаль, що не всі читали Гофмана. У всякому випадку електорат Зєлєнсково – точно.