Коли серед гіпюру соціальних мережив, з кавою в лівій руці і катаною в правій, ви рішуче врізаєтеся в криваву піну передвиборчих баталій…
…коли в тихому елітному генделику на Троєщині нервово відкручуєте ґудзика на жилетці перманентно тверезіючому візаві і пропагуєте за свого кандидата…
…причому без різниці, як пишеться справжнє ім'я цього кандидата в традиційному комплекті з панамського, кіпрського чи ізраїльського паспортів – нехай це буде Петренко, Гондурасович чи Кетцалькоатлідзе…
…як і без різниці його рейтингова енцефалограма: ви його пропагуєте тому що він настільки красивий, що ви в нього закохані до нестями і не здатні адекватно оцінювати його моральні і ділові якості?
Чи ви настільки безпринципні, що вам байдуже рівень морального падіння вашого кандидата? Власне, про падіння: емпірично доведено, що в нашому політичному болоті дна не існує, а просто на певному етапі падіння мінусова шкала трансформується в плюсову, оскільки морально-негативні людські якості набувають позитивно-прагматичних ділових характеристик.
То що, любов електорату таки за визначенням настільки клінічно і безнадійно зла?..
З чого такі висновки? А з констатації простого медичного факту, що зазвичай особа, яка щойно прискіпливо і детально перечислювала проблемно-еротичні зони "чужого" кандидата – від генетично успадкованої клептоманії до дитячого енурезу – тільки-но починається розмова про проблемні моменти саме "його" кандидата, як ця ж людина відразу стає сліпа як кріт і неадекватна, як глухар по весні і відмовляється сприймати будь-який негативний фактаж. Зазвичай, основний аргумент у відповідь – "а чим твій кращий?"
Може й не кращий, я ж не знаю… може – ще гірший, ніж я думав, і почувши всю правду про "свого" я так рознервуюся, що на останні гроші куплю "парабелум" кольору варфоломіївської ночі, піду й пристрелю "свою"падлюку.
Але оскільки "падлюки" якось на диво дуже рівномірно розмістилися по обидва боки електорального бар'єру, давайте, врешті, визначимося з системою координат: за якими параметрами ми будемо вираховувати у наших кандидатів оці категорії – "кращий-гірший".
Здавалося б, це так просто: ми ж машини порівнюємо за єдиною системою? – ну, там, конячі сили чи прожерливість в літрах.
То й з кандидатами так само: виписати в стовпчик основні тактико-технічні характеристики кандидатів – прикус в кілограмах, організаційно-руйнівний потенціал в кілотонах, твердість обіцянок в роквеллах (і, відповідно, брехливість в мегаджоулях) і клептоманіакальна турбулентність в тисячах доларів за секунду.
Але ж якщо підходити з єдиним мірилом до всіх, то таки прийдеться вимірювати і "свого". І тоді на виході ми можемо отримати не міфологізованого благородного керамнича, а реальну аморальну істоту .
Ви скажете: а який з того циміс, коли все одно кожна електоральна душа буде голосувати за "свого"? А такий, що фактичне визнання неприглядної реальності позбавляє можливості причепурювати цю реальність. І тоді прийдеться дивитися на наш сірувато-виморожений політичний пейзаж тверезими очима.
І замість "розумний, сміливий, завзятий, діловий, активний…" писати - "злодійкуватий, брехливий і боягузливий". Тому що це буде правда.
А тоді круто видозмінюється вся картина, оскільки саме по собі виникає наступне питання: а що ж у нас за катастрофа така, що ми між клінічним клептоманом і таким же українофобом змушені вибирати… – (необхідне вписати). І вже з цим питанням в очах розвертатися до патріотичних партій і організацій, що сомнамбулічно дрейфують собі в теплих опозиційних водах з табличкою на кормі – "Не будити".
Для прикладу: дуже патріотичні патріоти, призиваючи голосувати за Порошенка, вставляють в текст таку сентенцію – "…і не треба нагадувати нам про Свинарчуків…" (точно не пам’ятаю, але сенс саме такий). В тому сенсі, що ми, мовляв, і самі пам’ятаємо, але навіщо ж про дрібне, коли вирішується глобальне…
Я тільки "за", єдине питання: ми тільки у Порошенка будемо викреслювати з біографії слизьке і кримінальне чи у всіх?
Звісно, при такому підході можна виліпити портрет абсолютно бездоганного міфічного напівбога. Якщо не нагадувати за Косюка, Гелетея, Ложкіна, Грановського, Гонтарєву, Кононенка, Свинарчуків, Розенблата… далі самі продовжите?.. – так ось: якщо винести це все за дужки, то образ пана Порошенко можна виліпити приблизно такий –
Така краса!.. А вже засліплені цією красою Бірюков з Доніком взагалі повинні б волати, що хочуть від нього дитину.
Але ж – ніяким "катерпіллером" не викорчувати весь той скорботний кадровий мартиролог з президентської біографії. Прекрасно почуваються керівники сепаратистських осередків – Труханов, Кернес, Добкін… Чи може з ними яка неприємність стала?.. та ні, що може трапитися з баскаками – всі на свободі і стрижуть вовну далі, відправляючи каравани на вулицю діелектриків чи куди вони її там відправляють…
І іловайську трагедію не обійти мовчанням.
І невиконання Закону про оборону України – також чекає свого визначення. Чи ви дійсно вважаєте, що отут закон треба виконувати, а отут – на власний розсуд президента?.. Закон про оборону президентом мусить виконуватися – як устав караульної служби вартовим, не роздумуючи щодо його доцільності. На пост нападають? – стріляєш.
Тому що якщо такі речі обходити мовчанням, то про що взагалі говорити?
До речі, кажуть, що кількість позитивно налаштованих до Росії українців збільшилася за рік - з 37% до 48%. Чи не можна якось пояснити – за рахунок чого така стрімка динаміка братолюбства до агресора?
Тому що війни, як такої, немає.
Тому що не буває такого: отут, від Луганська і трохи правіше – фронт з "російським агресором", де обстрілюють і вбивають, а трохи лівіше і далі аж до самої Білорусі, з тим же "російським агресором" – гендель, дружба, шоколад і культурний обмін.
Це – не війна.
Якщо за мирними законами судять нашого фронтовика, який затримав колаборанта в зоні бойових дій – це не війна.
П’ять років у нас триває абсурдна ситуація, утворена мінськими домовленостями, нищівну правову оцінку яким дав Віктор Шишкін.
І ось до чого призводить відсутність стану війни, тобто, відсутність чіткої межі "свій-чужий". Нєкій Віссаріон Асєєв софістично розтікається мислію по толерантному дрєву на предмет законності роботи снайпера на лінії фронту.
https://www.facebook.com/siladuha/posts/2583918098304432?hc_location=ufi
Процитую фрагмент з теоретичних викладок цього правдоборця:
"…это (вбивство нашим снайпером ворога на фронті) может стать одним из оснований для расследования Международного Уголовного Суда. Но тему МУС лучше знают коллеги-правозащитники, которые занимаются внедрением Римского Статута в Украине.
Уверен, что это видео не осталось ими не замеченным, и они уже написали заявление в военную прокуратуру для расследования происшествия как преступления. Как минимум следствие должно стараться установить личности стрелявшего и его жертвы.
І тепер уявіть собі психологічний стан того снайпера, якщо він таке прочитає – про воєнну прокуратуру і підвішену справу. А під тим постом – ще й диспут "правдоборців" на цю тему: як на війні воювати правильно. Була б у нас війна – кожний з цих "правозахисників" у свій час Ч був би призваний і відправлений на фронт, де і мав би можливість в перервах між російськими обстрілами прочитати бійцям лекцію про правомірність і доцільність цієї процедури – вбивати ворога на фронті. Що кумедно, про цей клінічний випадок я прочитав у Муджабаєва; він в своїх коментарях, схоже, так і не усвідомив, що це виключно завдячуючи даній п’ятирічній політиці визріли і розщебеталися такі "правдоборці".
Що відбувається з суспільством в таких ситуаціях? Люди перестають сприймати агресію як реальну загрозу, до неї звикають; відбувається втрата мотивації до боротьби і на фронті, і в тилу. Власне, тил (як такий за законами війни) також перестає бути тилом і перетворюється в звичайне мирне атомізоване суспільство, яке переймається власними справами. В нашому випадку навіть гірше: тил перетворюється в добровільного прокурора, який ретельно відслідковує кожний постріл на предмет його доцільності і законності.
Це – не війна.
Давид Галюла, один з провідних фахівців з ситуацій, аналогічних нашій війні на Сході (себто, коли країна-агресор (Росія) інспірує воєнні дії, напівофіційним суб’єктом яких виступають місцеві колаборанти, пише, що державна сторона "…не може зробити більшого злочину, ніж піти на затягування або змиритися з затягуванням війни. З таким же успіхом вона могла б припинити опір на самому початку".
І це мова саме про нашу ситуацію – ні миру, ні війни – з перспективою амністії і легалізації колаборантів, яка утворена мінським форматом.
Це – не війна.
А що це тоді? Ну, не знаю. Напевне, це питання треба було задавати нашому міністру оборони, коли він, разом з президентом, жер черешню на території "Республіки Міст". В тому сенсі, що жер в маєчці – без броніка, каски і окулярів. Це чудо Господнє ми також тактовно обійдемо мовчанням?.. Щось треба пояснювати? Підніміть руку, хто там попадав під мінометний обстріл.
Я вже писав і можу ще раз повторити: так "сміливо" себе можна почувати в зоні досягання мінометного залпу тільки будучи впевненим, що з того боку не прилетить. Іншого пояснення немає і бути не може.
Про подібні чудеса можна ще довго говорити, тому що за п'ять років їх утворено – Голівуд відпочиває. Але – давайте закруглятися, тому що суть не в кількості цих "чудес", а в тім, як суспільство це все сприймає.
І тут мнєнія розповзаються в різні боки, як ноги у п’яного, який хоче сісти на шпагат. Для супротивників Порошенка все перераховане є достатнім аргументом не голосувати за нього, у його ж адептів – традиційна відповідь: "Ти граєш на руку путіна".
Давайте перестанемо грати в цей блефуючий покер – хто там на кого грає… – давайте говорити іншими категоріями: це правда чи ні і давати цим явищам відповідну оцінку.
Єдина сторона, на яку я можу грати – це Україна українська. Все інше – брехливі порожні балачки і безпринципність. А прикрашати будь-який негатив, виправдовувати кримінальну дійсність – це вже точно не в інтересах України.
Буквально декілька слів щодо останньої клятвеної заяви:
"З абсолютною чесністю стверджую, що за 5 останніх років я не знав про жодні корупційні схемі у своєму оточенні і не був до них причетний"
Тут – два в одному. Варіант перший: якщо він дійсно цього не знав, то вступає в силу безсмертна формула Де ла Мерта: "Це гірше злочину, це – помилка". Тобто, Порошенко розписався в тім, що в принципі не контролює ні своє оточення, ні ситуацію загалом. Значить, він – не вожак тієї вовчої зграї, не президент. Варіант другий – він тупо вкотре збрехав. Навіть в такій критичній ситуації, коли йому вкрай потрібно, аби йому повірили, він патологічно бреше. Причому бреше "з абсолютною чесністю". Я не фахівець в питаннях патологій, але це явно з розряду психічних розладів. Псевдологія чи може що інше, але він бреше – як дихає…
Так що, тоді за Зєлєнскаво?..
Я вибачаюся, але хто це? Кандидат в президенти?.. Ой, вей!
І як давно він вирішив стати президентом? З того моменту, як прочитав цю ідею в очах у Коломойського? В цьому пасьянсі, абсолютно з дослідницького інтересу, мене цікавить такий момент: пан Приват-аль-Дніпро з самого початку розкручував серіал про Голобородька з прицілом катапультувати в реальну політику Зєлєнсково чи ця ідея визріла вже під впливом набухання рейтингу "голобородька"?
В чому різниця: якщо висування "голобородька" – експромт, то і гру Коломойського можна очікувати експромтну, як карта ляже. Хоча, в будь-якому випадку пан Бенціон мусить відбити вкладене бабло з відсотками і дати зрозуміти своєму "заклятому другу", Порошенкові, що мати такого ворога – собі дорожче. А може він захоче піти до кінця (до кінця Петра Олексійовича, звісно…) і розкрутити його по повній?.. Так би мовити – баш на баш – з націоналізацією "Рошену". Можливо навіть – з посадкою. Тому що заголовки штибу
"Экс-партнер Кононенко по энергобизнесу Дмитрий Крючков возвращается в Украину и готов дать показания против окружения Порошенко"
– це ж не гострий приступ правдоборства так несподівано прорізався у Крючкова. Також пишуть, що є така ідея: влаштувати літературні читання в прокуратурі твору Онищенка "Петро 5" безпосередньо в присутності головного героя. Автор дав згоду.
Ну, це так, фантазії на тему очевидного.
Якщо ж ця гра вдовгу була спланована ще на стадії написання сценарію до серіалу, то і, відповідно, мусить бути "великий сценарій". Нехай не на папері, але, як мінімум – в голові у Коломойського. Знову ж, якщо Коломойський не є частиною чиєїсь гри на більш глобальному рівні.
Але в будь-якому випадку говорити про "політику" безпосередньо Зєлєнсково – це обговорювати багатство і яскравість фарб "Чорного квадрату" Малєвича.
Мені несподівано прийшла в голову нова аналогія; раніше я називав Зєлєнсково – "Крихітка Цахес", тому що у своїй механістичній цинічності і непрогнозованості він, як на мене, цілком відповідав цьому образу. Але після певних заяв – і Коломойського, і його власних – Зєлєнскій у мене тепер асоціюється з класичним Големом у авторстві Коломойського. Такий собі Голембородько.
Тому, якщо говорити про "його політику", давайте формулювати більш конкретно: де починається Бенцион Крик і де закінчується Голембородько.
Власне, рівень політичного мислення був достатньо яскраво продемонстрований Зєлєнскім у Гордона. На питання про гіпотетичні переговори з Путіним він видав такий сценарій:
"Вот – ваши пункти, вот – наши пункти; где-то посєрєдінє би сошлісь…"
Мда… І оба сошлісь гдє-то под Таганрогом?.. чи - под Іловайском?..
На питання ж Гордона - "нужно лі Украінє вступать в ЄС і НАТО і ждут лі нас там на самом дєлє?
Зєлєнскій з еталонною простотою в очах відповів - "…майо мнєніє: я нікаґда нє хажу в гості, каґда мєня нє завут".
Погодьтесь, що така цнотливість прикрасила б будь-яку тургєнєвску дєвушку. Але в устах політика цю цнотливість можна розцінювати як відмову вести країну в НАТО. Не знаю, я не президент і навіть не кандидат, але мені здається, що членство в НАТО нам абсолютно не заважало б воювати з Росією.
Ну, це що стосується глобальних фантазій.
Щодо штабу, який безпосередньо буде думу думати, то треба розуміти, що це кістяк команди:
http://www.dsnews.ua/vybory_2019/komanda-zelenskogo-kto-oni--09042019210000
Зрозуміло, що сам Зєлєнскій таку команду зібрати не міг в принципі, тому що його рівень вже неодноразово був озвучений, і всі мали можливість пересвідчитися, що тим "рівнем" – якраз плінтуси прибивати. Навіть нагинатися не треба.
Значить, фахівці могли б проаналізувати заточку і потенціал набраних кадрів і зробити якісь попередні висновки щодо планів самого Коломойського чи умовного колективного "коломойського".
Я не можу прогнозувати дії Коломойського.
Ще менш прогнозований для мене сам Голембородько.
Але в будь-якому випадку, якщо Зєлєнскій стане президентом – навіть якщо ми не можемо говорити про його політику як таку – ми можемо говорити про його власні пріоритети і уподобання, про його систему цінностей. Тому що саме світоглядні моменти спрямовують наші рішення.
А от в плані українофобії Зєлєнскій випереджає всіх дегенератів на пів-корпуса. І це якраз та тема, яка для багатьох закриває саму можливість розглядати його як президента. Тому що тяжко вести переговори після того, як тобі плюнули в обличчя. Зєлєнскій авансом зробив уже достатньо, щоби про зворотню повагу взагалі мови не могло бути. Тому що масова смерть від голоду українців – для нього лише тема для "жартів". Чи, може, це його підсвідоме ставлення до українства?.. Згадався ще один жартівник – Табачник. У того родич, пам’ятається, був ЧОНівцем. То у Зєлєнского ніде подібної рідні немає, часом? Не здивувався б…
Саме його цинічна і демонстративна українофобія радикально відрізала тих, у кого ще жива в душі українська національна складова. Ну, і знову ж таки: якщо розглядати його команду під цим кутом, то українського там – так само дуже великий і демонстративний нуль. То запитується: яку Україну вони нам побудують за п’ять років?
Не можу пройти повз такий цікавий аят: Гришковєц, який до України української ставиться приблизно так, як і сам Зєлєнскій, вивісив листа, авансом звертаючись до нього, як до президента. Лист написаний в алегоричній формі, повний текст тут:
Я ж наведу фрагмент, в якому вся суть цього листа:
"От всей души прошу Вас в самом ближайшем времени отменить запрет на въезд в Украину российским деятелям науки, искусства и культуры, список которых представлен на украинском сайте «Миротворец». Я не обращался с этой просьбой к предыдущему президенту Украины, поскольку именно при нём список целого ряда российских учёных, музыкантов, писателей, режиссёров и артистов появился, регулярно дополнялся и запрет на въезд лиц, внесённых в этот список, поддерживался на государственном уровне. Вижу само наличие запретных списков для деятелей науки и культуры как проявление отказа от цивилизованного устройства государства и общества".
Наскільки я пам'ятаю, Зєлєнскій притримується близьких поглядів на "цивілізованоє устройство государства". Наші так звані митці, в основній масі, як громадяни – вельми нікчемні і безпринципні. І війна для них – це щось таке, що заважає їм жити "творчим життям" і їздити з чосом по постсовку. Тому цікаво, що на те буде відповідати "президент" голембородько. Будемо чекати всі флагі в гості к нам?..
Ну, і останній цвях в труну будь-яких гіпотетичних надій на сприйняття Зєлєнского – той кліп, який розійшовся нещодавно по нету.
Тут все замежне – і сам по собі дегенеративний кліп, в якому пародіюються наші гасла і символи, і дата – коли саме цей кліп був перезалитий "95-тим кварталом" – 7 липня 2014 року. Це той час, коли всі мої знайомі – або переймалися волонтеркою, або топтали дорогу на фронт (якщо вже не були там). Це той час, коли фото загиблих публікувалися чи не щодня. Це коли бійці, які обороняли луганський аеропорт, були повністю блоковані, а 6 липня по ним палили "градом". В курсі, що таке "град"?
Одним словом: ми жили тоді в режимі війни, і фраза "ще не вмерла…" – звучала в реальних бойових умовах. І важили ці слова на той момент дуже багато. Сам сенс перебування на фронті для кожного свідомого українця був сконцентрований в цих словах.
А ось як звучало "Ще не вмерла…" в ДАП. Найщиріше бажаю, щоби Зєлєнскій з компанією коли-небудь заспівав "Ще не вмерла…" в подібних умовах. Для тих, хто не бачив цієї незабутньої вистави в ДАП.
https://www.youtube.com/watch?v=yzkIALFKGQk
Вибір…
Я цілком розумію тих, хто говорить, що не може змусити себе піти на ці вибори, тому що не може в притомному стані вибирати між Порошенком і Зєлєнскім. Що обидва – це вирок Україні українській. Що суть буде незмінна, поміняються тільки форма вироку, а своїми руками проводити евтаназію своїй Батьківщині – вище меж можливості ґвалтувати власну свідомість. І це, насправді, не алегоричне перебільшення, а наша страшна дійсніть. І я до останнього так само не мав наміру йти на вибори. Тому що так само не маю ілюзій і мені так само нестерпно гвалтувати свою психіку.
Що ж змусило мене змінити своє рішення? В першу чергу – кількість інформації щодо етнополітичних пріоритетів і команди Зєлєнского, і його самого. Дякувати їм, що не такі хитрі як Порох і ще не вміють так щиро брехати, а тому антиукраїнське нутро з них пре агресивно і нестримно – як лосось на нерест.
Як і переважна більшість моїх знайомих я перебував з "95 кварталом" в паралельній реальності і їхня "творчість" сприймалася десь на рівні відвідувачів генделиків. Але вибори виносять на поверхню багато гнилої каламуті, яка тихо роками осідала на дні. Зокрема – винесло і цю кошерну заставку.
Дотепно, правда?.. Тільки от хотілося би знати: хто там у них справжній галахічний хохол – Зєлєнскій чи Коломойський? Хто з них дрібненько бекон нарізає козацькою шаблею по суботах? Так і уявляю: вечір, надворі хрущі над вишнями гудуть. В хату заходить Коломойський в розшитому золотом панському жупані. За столом сидить весь 95 квартал і наминає куліш зі шкварками. В кутку, біля груби, складена зброя – шаблі, мушкети. В другому кутку стоїть мордою вниз фарширована щука. Світло від ладанки тьмяно виблискує на відполірованих рукоятях шабель. Не одного ворога зарубала та шабля, щоби так виблискувати… На стінах нервово здригаються полохливі тіні. Коломойський скидає шапку і хреститься на образи. Повертається до громади, виймає з-за поясу пістолі, кладе на стіл. Розправляє вуса:
- Шалом, хохли!
Хлопці кладуть ложки і поважно вітаються:
- Вітання і тобі, батьку отамане!
У Коломойського блиснула сльоза від цього видовища: такі ладні козаки!..
- І ти, Жидков, тут? – тепло привітався до молодого козака Коломойський?
- Тут, батьку!
- Давно приїхав?
- Та вечірніми волами, з Тамбова.
Справжні хохли, як і я – подумав зворушено Коломойський. Душа старого козака не витримала і він тихо і натхненно почав декламувати…
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля —
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі…
Несподівано Коломойський перервав декламування; в очах загорівся знайомий всім корчмарський вогник:
- А давайте будемо робити кіно! Про нас, про хохлів!
- А давайте, батьку! Як ми теє назовемо?
- Та просто, як ми і є; нехай буде "Хохолфільм".
Так воно і появилося, оте "хохолфільм"…
Отже, голосувати чи не голосувати?..
Це питання кожний вирішує для себе сам. Ще раз наголошую: я не беруся нікого схиляти на ту чи іншу сторону, оскільки межа настільки ефемерна – це якщо дивитися правді в очі – що притомній людині дійсно треба зробити неслабе зусилля, щоби змусити себе віддати комусь свій голос. Тому що в будь-якому випадку ти обираєш зло.
Але є один момент, і я б сказав, що це таке специфічно метафізичне: ігноруючи вибори ти хочеш уникнути відповідальності.
В даному випадку особисто для мене ці вибори – це форма жорстокого покарання. Саме так я це розцінюю. Тобто, ти мусиш піти і знову вибрати менше зло. Не нормального, притомного кандидата, яких серед нас можна делегувати сотні, а знову моральну потвору.
І от у мене "вибір": Порошенко і Зєлєнскій.
І розклад такий:
Порошенко.
Абсолютно дискредитований, патологічно брехливий клептоман, оточення якого – патологічні клептомани. По будь-кому з них можна відкривати кримінальну справу і не помилишся – Гелетей, Ложкін, Грановський, Гройсман… До речі, свіжий заголовок:
"Крючков в суді дає свідчення проти Порошенка та його соратників – Кононенка та Вовка".
Не знаю, чи посадять фігурантів чи тільки посмикають за вим’я – але в будь-якому випадку такі справи не відкриваються без фактологічного матеріалу. Чи жалко мені їх?.. Та боронь Боже! Я тільки за те, щоби розкрутили по максимуму і посадили. І знаєте, який мій власний інтерес? – окрім самої посадки злодіїв, звісно… а такий, що голоси, які досі прославляють Порошенка як державника, мусять стихнути. Оця фальшива патетика мусить припинити витоки словесної патоки.
Порошенко – це особа, яка почала свій президентський термін з порушення Конституції, що зараз загрожує йому конфіскацією всього майна. Думаю, що тут його вже видоять по повній.
Перечислювати можна ще довго, тому резюмую: Порошенко – клептоман, організатор ОЗУ по розкраданню ресурсів на державному рівні, порушник низки законів – від Конституції до Закону про Оборону. А також – наскрізь брехлива і фальшива людина, що симулювала патріотизм і спекулювала на патріотизмі. Тобто, ми маємо такого собі патріота-симулякра.
Але от біда: ми маємо ще цілий каган таких патріотів-симулякрів. Ми маємо цілі партії і організації, які, перебуваючи в перманентній стагнації, багаторічно симулюють патріотизм. Тому у мене не може бути до Порошенка більше претензій, ніж до тих, хто утворював йому відповідний "державницький" фон. Навіщо Порошенкові напружуватися і відриватися від корита на якусь дійсно практичну державницьку діяльність, коли і так з правого політикуму буде благосне мукання і воляче кивання головами? Тому його міра театралізованого патріотизму – цілком раціональна, як для гендляра. А вже "справжнім патріотом" – то ви самі собі його і зробили у своїх наркотичних снах. Одним словом: Порошенко і його компанія – це патогенні мікроорганізми, а наші псевдо-патріоти – це його елективне середовище.
Зєлєнскій.
Нічого кримінального поки що не зробив. Принаймні, у порівнянні з Порошенком. Там вже якісь гонорари в офшорах – так то в наших палестинах, де пожинається до 50% бюджету – просто пасочки в пісочниці для маляток.
Зєлєнскій, начебто, бюджет не розкрадав. Він всі ці роки – тупо жартував.
І своїм невибагливим гумором для планктоноподібних заробляв собі на кошерний стіл і аналогічний стул. І здавалося б – такий собі милий ховрашок… - в чому праблєма?
Жарти не подобаються?.. – та пішов ти нахер! Нам подобаються. Он, всі ржуть, то чому б і ні?..
Зєлєнскій всі ці роки – від пубертатно-кавеенівського періоду і до фантомно-президентського – системно працював на дискредитацію українства. І це, як бачимо, таки дало свої кошерні плоди. Оті його виборці – це ж переформатовані зрітєлі з багатим на перегній від його гнилих жартів мозком, заряджені на тупий ржач над українцями. У них асоціативний ряд вже чітко сформований: вони знають від Зєлєнского, як українці виглядають, як вони говорять і що вони говорять.
Тобто, Зєлєнскій – це ідеологічна зброя масового враження, чітко спрямована на дискредитацію всього, що має українське етнічне забарвлення. Щоби у молодняка перед зомбоящиком навіть в підсвідомості не виникало позивів бути схожими на отих дебілуватих рогулів, яких так смішно – Ги-ги-ги!.. – зображає Зєлєнскій. Все, що заходить під торгово-розважальним брендом "Зєлєнскій" має чітку антиукраїнську спрямованість. Що вони відверто і демонструють при будь-якій можливості.
Власне, було б достатньо тільки одного його жарту – "Сіньйор-Голодомор", щоби він на все життя був проклятий на цій землі.
Тому з цих двох – Порошенко і Зєлєнскій – більшою загрозою для українства, на даний момент, є Зєлєнскій. Порошенко при будь-яких розкладах вже політичний труп, і навіть якби сталося якесь диво – прийшла чарівна фея і вдало сфальшувала ці вибори – він навряд чи просидів би і рік. Але на наших теренах чарівні феї – вони також пресу читають, і напрямок вітру уловлюють.
А тепер декілька слів до тих, хто буде голосувати за пороха з тієї ж причини – проти українофоба Зєлєнсково. Коли будете голосувати, то мусите усвідомити, що так чи інакше формально віддаєте свій голос не за державника, а за брехливого казнокрада. Щодо його патріотизму – не слухайте, а дивіться на його оточення, як радив Макіавелі. Ну, а щодо його якостей як головкома – запитайте хоча б у Замани. Він скаже, якщо не зламають і вийде живим. Ну, і кому не буде ліньки – вивчіть ще раз історію Іловайська. З відкритими очима. Можете перечитати спогади тих, хто виходив тим коридором.
Усвідомлення того факту, що ти голосуєш за абсолютно аморальну істоту, допомагає в пошуках мотивації до дії.
І зрозумійте ще одну важливу річ, що дегенеративна гра, яку нам нав’язали для дискредитації будь-якого критичного погляду – я про "зрадоперемогу" і "путіннападе" – вона вже закінчилася. Догралися. Не можна займатися самообманом безкінечно, і не можна заради гнилуватого політичного банкрута знищувати наші національні критерії добра і зла, за якими нам будувати нормальну, а не клептократичну Україну. Тому що оце гниле і кримінальне – це не Україна, вас обманули.
І вже останнє питання, на яке кожний мусить відповісти собі сам:
Як ми це все допустили?..
Коментарі: 0