Розповідь про перебування Йосифа – одного зі синів біблійного патріарха Якова – в Єгипті , його життєвий шлях відтоді, як брати продали його до Єгипту (Бут 37, 28) і аж до його смерті там (Бут 50, 26) є широковідомою: її використовують у проповідництві, катехизації, кінематографі… Можна стверджувати, що вона належить до світової культури. Розглядаючи її як цілість, переважно наголошують на Божому Провидінні: на тому, що «був Господь з Йосипом» (Бут 39, 2) і саме це зумовило його злет від раба і до фактичного правителя Єгипту. Відповідно до наміру дослідників та проповідників, у цій розповіді виділяють різні часткові сюжети. Наприклад, намагаючись показати його чесність і чистоту, згадують, як Йосиф відмовився скоритися жаданню жінки Потіфара, за що став жертвою наклепу й потрапив у в’язницю (Бут 39); намагаючись показати його мудрість і благословенність, згадують про його вправне керування маєтком Потіфара (Бут 39). Про те, що він, сам будучи в’язнем, став начальником над в’язнями і фактично керував в’язницею (див. Бут 39, 22-23) згадують менше.[1] Намагаючись показати його прозорливість, згадують про Йосифове вміння розгадувати сни (Бут 40-41: різновид віщування (в Септуагінті – μαντευόμενος μαντείαν, κληδονιζόμενος, у Вульгаті дослівно: observet somnia – «зважає на сни»: Втор 18, 10), яке потім було категорично заборонене у Втор 18, 10-12. Згадують про його прощення братів та милосердя до них (Бут 42, 25 – 45, 15 і далі). Але головний та найбільше згадуваний частковий сюжет – це порятунок Єгипту від голоду (Бут 41-47), пов’язаний з тим же віщуванням – розгадуванням снів (Бут 41). Саме в цьому сюжеті я б хотів вказати на деякі його нюанси, які зазвичай залишаються поза увагою.

Фараонів сон про корів і колоски міг справді бути віщим: голод на Близькому Сході періодично траплявся.[2] (Щоправда, нез’ясованим залишається запитання про те, щó саме могло стати природною причиною голоду в долині Нілу: там завжди є вода й родючий гумус, і Ніл ніколи в історії не пересихав. Можливим є голод там через нашестя сарани чи інших шкідників, але в сюжеті про такі причини нічого не сказано). Але я також припускаю, що сон фараона і голод, що за ним настав, міг бути «a self-fulfilling prophecy»[3] – «пророцтвом, яке сповняє само себе»: або сон був дійсним попередженням фараонові, що голод настане, але спричинити цей голод мав саме Йосиф (без цього, щоб Йосиф це усвідомлював), або Йосиф, почувши від фараона його сон, свідомо доклався до того, аби цей сон здійснився. Припускати такі варіанти подій мене спонукали ось ці малопомітні нюанси в тексті Книги Буття:

 - Вислухавши фараонів сон, Йосип радить йому: «Нехай учинить фараон, і нехай призначить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п’ятину врожаю єгипетської землі» (Бут 41, 34), тобто йшлося лише про п’яту частину від щорічного врожаю. Але вже в наступному вірші говорить: «І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть» (Бут 41, 35). Тобто, не зовсім ясно, чи в подальшому йшлося про первісну пропозицію збирати лише п’яту частину, а чи «усю» їжу. Вірш Бут 41, 48, який розповідає про те, як Йосиф, отримавши владу, здійснював свій «план порятунку», тільки підсилює цю двозначність: «І зібрав він усю їжу семи літ, що була в єгипетськім краї, і вмістив їжу по містах: їжу поля міста, що навколо нього, вмістив у ньому». Якщо «усю їжу семи літ» означає дослівно «усю», то саме це й стало причиною голоду.

 -  «І скінчилися сім літ достатку, що були в єгипетськім краї. І зачали наступати сім літ голодні, як сказав був Йосип. І був голод по всіх краях, а в усім єгипетськім краї був хліб. Але виголоднів увесь єгипетський край, а народ став кричати до фараона про хліб. І сказав фараон усьому Єгиптові: Ідіть до Йосипа. Що він вам скаже, те робіть. І був той голод на всій поверхні землі. І відчинив Йосип усе, що було в них, і продавав поживу Єгиптові. А голод зміцнявся в єгипетськім краї. І прибували зо всієї землі до Йосипа купити поживи, бо голод зміцнявся по всій землі» (Бут 41, 53-57).

Зверніть увагу: Йосип не роздавав, а продавав єгиптянам – тоді ще вільним – ними ж вирощений хліб. (Його особиста частка праці у тому хлібі полягала в організації системи збору і складування/зберігання). Як видно з вірша 57, Йосиф продавав хліб не лише єгиптянам, але й чужинцям зі сусідніх країн. Й незважаючи на торгівлю хлібом, а можливо, саме завдяки їй «голод зміцнявся в єгипетськім краї»: можливо, єгиптянам не вистачало хліба саме тому, що Йосиф продавав його чужинцям? Бо якщо хліба було би вдосталь, то голод не зміцнявся б, а якщо хліба було б аж настільки достатньо, що можна було б ним ділитися з чужинцями, які теж голодували, то виникло б запитання про моральність продажу їм хліба, замість ділення ним у вигляді безкорисливої допомоги.

  Вартує уваги ось це пояснення Йосифа про голод, яке він дає своїм братам: «Бо ось два роки голод на землі, і ще буде п’ять літ, що не буде орки та жнив» (Бут 45, 6). Виникає запитання: Чи те, що п’ять літ «не буде орки та жнив» – це наслідок голоду, чи його причина? Може, голод настав саме тому, що не було орки та жнив? І якщо правильною є версія, яка вже міститься в другому запитанні, то виникає ще й третє: Чому не було орки та жнив? Може тому, що Йосиф, маючи владу, заборонив проводити посівну та збиральну кампанії – мотивуючи це нестачею зерна для їжі? Таке бачення проблеми голоду в Єгипті підтверджує наступний текст:

 -  «А хліба не було в усім тім краї, бо голод став дуже тяжкий. І виснажився єгипетський край та Край ханаанський через той голод. І зібрав Йосип усе срібло, що знаходилося в єгипетськім краї та в Краї ханаанськім, за поживу, що вони купували. І Йосип вніс те срібло до фараонового дому. І вичерпалося срібло в краї єгипетськім та в Краї ханаанськім. І прибув увесь Єгипет до Йосипа, говорячи: Дай же нам хліба! Нащо нам умирати перед тобою, тому що вичерпалося срібло? А Йосип сказав: Дайте свою худобу, а я дам вам за худобу вашу, коли вичерпалося срібло. І вони припровадили худобу свою до Йосипа. І дав їм Йосип хліба за коні, і за отари, і за череди худоби, і за осли. І він того року постачав їм хліб за всю їхню худобу. І скінчився той рік, і вони прибули до нього другого року, та й сказали йому: Не скажемо неправди перед паном своїм, що вичерпалося срібло, а череди здобутку в нашого пана. Нічого не зосталося перед нашим паном, хібащо наше тіло та наша земля! Нащо ми маємо вмирати на очах твоїх, і ми, і наша земля? Купи нас та нашу землю за хліб, і будемо ми та наша земля рабами фараонові. А ти дай насіння, і будемо жити, і не помремо, а земля не опустіє… І Йосип купив усю землю єгипетську для фараона, бо єгиптяни спродували кожен поле своє, посилився бо був голод між ними. І стала земля фараоновою. … І сказав Йосип до народу: Оце купив я сьогодні для фараона вас і землю вашу. Ось вам насіння, і засійте землю. А настануть жнива, то дасте п'яту частину фараонові, а чотири частині будуть вам на насіння для поля й на їжу вам та тим, хто в домах ваших, та на їжу для ваших дітей. А вони відказали: Ти нас удержав при житті. Нехай же знайдемо милість в очах свого пана, і станемо рабами фараонові» (Бут 47, 13-25).

Зверніть увагу: Щойно після того, як Йосиф витягнув із єгиптян за ними ж вирощений хліб усе срібло, усю худобу, скупив усю землю (крім жрецької) й купив їх усіх у рабство – формально й позірно безкорисливо – «для фараона», а фактично – собі[4], він дав єгиптянам насіння й наказ засівати землю – і голод припинився! То може, весь попередній голод був саме тому, що Йосиф, маючи необмежену владу над Єгиптом, забороняв орати і сіяти? І вся процедура підготовки протягом семи урожайних років й торгівля хлібом протягом семи «голодних» років була ретельно спланована і спрямована саме на цей кінцевий результат: інкасувати всі гроші, скупити всю худобу, скупити всю землю й обернути всіх єгиптян у рабство? А щоби це рабство остаточно закріпити й вирвати єгиптян з їхньої укоріненості в рідній землі, з їхніх родинних місць та історії родів, і тим унеможливити їхній можливий спротив проти його політики й господарювання, Йосиф організував «велике переселення» й «урбанізацію»: «А народ він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її» (Бут 47, 21).

  Паралельно Йосиф подбав про свою родину: він оселив її в землі Ґошен (Бут 45, 10; 46, 28-34; 47, 6; 47, 27), «у найкращім місці цієї землі у країні Рамесес» (Бут 47, 11 – імовірно, в родинних краях фараона Рамзеса); «І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей» (Бут 47, 12). Вловлюєте різницю? Єгиптянам Йосиф ними ж вирощений хліб продавав, а своїй родині – постачав безкоштовно. «І прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не збіднів ти, і дім твій, і все, що твоє» (Бут 45, 11); «І заберіть вашого батька й доми ваші, та й прийдіть до мене, а я дам вам добра єгипетського краю. І споживайте ситість землі» (Бут 45, 18): ця остання фраза дає підставу для припущення, що в землі Ґошен, на відміну від решти Єгипту, голоду не було – й так само для зворотного припущення: що в решті Єгипту голод був штучно індукований. Вартою уваги є заохота, яку Йосиф каже своїм братам, щоби вони ставилися до благ Єгипту певним визначеним чином: «А око ваше нехай не жалує ваших речей, бо добро всього єгипетського краю ваше воно» (Бут 45, 20) – у той час, коли єгиптяни мліли з голоду й продавали своє майно та себе самих у рабство.

Таким чином, історія перебування Йосифа в Єгипті на всі часи викарбувала парадигму поневолення країн і народів: для успішного поневолення потрібно здобути у тій країні виконавчу владу й владу над розподілом матеріальних благ; поставити іммігрантів у привілейоване становище, а корінні народи переселити й вимішати. Ця парадигма підтверджувала й підтверджує свою дієвість протягом усієї подальшої світової історії.

Часто у власному поневоленні винні й самі корінні народи. У згаданій історії з Йосифом – Потіфар (Бут 39, 4-6), начальник в’язниці (Бут 39, 22-23), і сам фараон (Бут 41, 38-45), які через дрімуче лінивство й небажання що-небудь робити самим воліли зіпхнути з рук власну відповідальність й передавали свою владу чужинцеві, ставлячи його над своїм домом і маєтком, в’язницею, і врешті – над цілою країною. Це – наче карма, яка тяжіє над багатьма землеробськими народами аж досі… У випадку з фараоном: поставлення чужинця над усією країною було ще й державною зрадою, яка обернула цілий народ в рабство й через кількасот років довела цілий Єгипет до руїни внаслідок так званих «єгипетських кар» (див.: Вих 7-14) – замість, як би гадалося, очікуваної щедрої винагороди розгадувальника снів з подальшим відправленням його «во своя си» – на терени його «матірного кочування»...

Винуватими були й усі решта єгиптяни: замість повстати і змести недолугого фараона-зрадника та його ставленика-чужинця і самим справедливо розподіляти харчі підчас голоду (а якщо б вони це зробили завчасно, то голод може й не настав би зовсім), єгиптяни за їжу продали спочатку все своє майно, і врешті – себе самих у рабство. «А вони відказали: Ти нас удержав при житті. Нехай же знайдемо милість в очах свого пана, і станемо рабами фараонові» (Бут 47, 25): видно далося взнаки культове вшановування правителя як «божества» (спільне для більшості народів Близького Сходу), яке унеможливило справедливий організований спротив.

Згадану парадигму було також застосовано при більшовицькому завоюванні України, засобами якого (серед інших) були штучно організовані голодомори: серед ідеологів і організаторів більшовицької революції та голодоморів були вихідці з Йосифового народу[5], а вони, незалежно від того, чи віруючі, чи невіруючі, серйозно ставляться до своєї історії та своїх історичних книг – й застосовують їх на практиці. (Чого-чого, а ставлення до власної історії і власних історичних текстів у них вартує повчитися…)

Замість післямови

«І зібрав він усю їжу семи літ, що була в єгипетськім краї, і вмістив їжу по містах: їжу поля міста, що навколо нього, вмістив у ньому» (Бут 41, 48) … «А народ він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її» (Бут 47, 21).

Вам це нічого не нагадує?

___________________

[1] «І начальник в`язничного дому дав у руку Йосипа всіх в`язнів, що були в домі в`язничнім, і все, що там робили, робив він» (Бут 39, 22): Якщо можливо провести таку паралель і виразити це сучасною термінологією, то Йосиф став «бригадиром» – в’язнем, який пішов на співпрацю з табірною адміністрацією. «Все, що там робили», очевидно, включало в себе постачання харчів у в’язницю, «развод» на примусові роботи, застосування «спецзасобів» (кайдани, тілесні покарання, тортури…), і мабуть також – сприяння скороченню, чи навпаки, подовженню термінів ув’язнення.

[2] «Обробіток землі для прожиття і хронічне недоїдання були поширені у древньому світі, й багато людей кожночасне сприймали себе як таких, що перебувають за крок від голодної смерті. Природні причини (засуха, сарана і хвороби рослин) викликали частий голод, й так само робили це людські дії – від облоги міст і до спустошення полів арміями, що наступали: вони мали на меті загострити нестачу харчів у тих, кого вони облягали. Книга пророка Іоїла у 1 главі описує спустошення, спричинене сараною, а Книга Ісайї у 7 главі описує зруйнування сільського господарства в Юдеї ассирійцями. Зазвичай голод у цій частині світу був епізодичним і локальним, але повідомляють також і про тривалі й широкоосяжні випадки. Довготривалі засухи на великих територіях Єгипту, що мали своїм наслідком періодичний голод, траплялися від ХХІІ до ХХ століття до Р. Хр., як це подають тогочасні єгипетські тексти. Наприклад, Настанови Апувера описують суспільний хаос в Єгипті, спричинений голодом, вказуючи на те, що люди тоді сохли від спраги й пустелеподібних погодних умов. Цей період частого голоду відповідає епосі патріархів; Біблія повідомляє про голод за часів Авраама (Бут 12, 10), Ісаака (Бут 26, 1) та Йосифа (Бут 41-42). Багато століть пізніше (згідно з Ді 11, 28), Агав передбачив всесвітній голод, який справді настав між 44 і 48 роком після Р. Хр., за правління імператора Клавдія. Це підтверджують позабіблійні джерела. Наприклад, Таціт в Анналах 12, 43 згадує про “мізерні колоски” в той час». – Famine in the Ancient Near East // Archaeological Study Bible. / [An illustrated walk through biblical history and culture]. – Grand Rapids, Michigan, U.S.A.: Zondervan, 2005. – С. 70. (Переклад мій – П.Г.).  

[3] «Пророцтво, яке сповняє само себе, є на початку, хибним визначенням ситуації, що викликає нову поведінку, яка чинить первісно хибну концепцію правдивою. Ця правдоподібна чинність пророцтва, яке сповняє само себе, увічнює царство помилки. Бо пророк наводитиме актуальний перебіг подій як доказ, що він був правий від самого початку». – Robert K. Merton. The Self Fulfilling Prophecy (Journal Article) // The Antioch Review, Vol. 8, No. 2 (Summer, 1948), pp. 193-210. – C. 195. (Переклад мій – П.Г.).

[4] «І сказав фараон Йосипові: … Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь народ мій. Тільки троном я буду вищий від тебе. … Дивись, я поставив тебе над усім краєм єгипетським» (Бут 41, 39-41).

[5] Лєнін, Троцький, Свердлов, Камєнєв, Зінов’єв, Молотов, Каганович, Хатаєвич, Ягода… Див також: Список організаторів Голодомору. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Список_організаторів_Голодомору