Дерптський єпископ Герман в цей час

почав ворогувати з руськими. Ті хотіли

піднятися проти християнства, як бувало раніше.

Старша римована лівонська хроніка,

13 століття

Князі за сприяння Церкви об'єдналися у боротьбі

проти Золотої Орди. Це загальновідомі речі,

які й коментувати якось незручно.

Зам.директора Інституту російської історії РАН

Володимир ЛАВРОВ

*         *         *

Комп'ютер, та ще приєднаний до інету, це такий шайтан-екран, який періодично витягує на світ Божий інформацію, про існування якої ти навіть не здогадувався, і яка не поєднується із загальновідомими академічними постулатами. Ось і зараз він якимось чином здогадався, що саме мене може зацікавити і на запит про шолом Олександра Невського інет підкинув ще кілька дописів, серед яких – допис про шолом Івана Грозного. І зокрема повідомив, що:

"Шолом Івана Грозного прибув із Стокгольма" 

«…Конусоподібний ковпак шолома розділений на вузькі сегменти, що чергуються між собою, прикрашені орнаментом із золотих трав і квітів. По вінцю шолома йдуть три декоративні пояси. Верхній золотий є імітацією арабського напису. Нижній прикрашений золотим візерунком із сплетених трав, листя і квітів. Манера виконання цього східного за стилем орнаменту свідчить про те, що виконав його російський майстер, який добре володів технікою інкрустації золотом і був близько знайомий з декоративним оформленням турецької зброї.

Між двома орнаментальними поясами проходить вузька стрічка з давньоруським написом: «ШЕЛОМЪ КНЯЗЯ ИВАНА ВАСИЛИЕВИЧЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ С(Ы)НА ВАСИЛИА ИВАНОВИЧЯ ГОСПОДАРЯ ВСЕЯ РУСИ САМОДЕРЖЦА». Судячи з усього, шолом був виготовлений, за припущенням дослідників, в Оружейній палаті Московського Кремля до 1547 року - часу, коли великий князь  московський  Іван  Васильович  прийняв царський титул».

Важко уявити мотиви, з яких російський майстер Оружейної палати Кремля буде  наносити ІМІТАЦІЮ арабського напису. Тут швидше прочитується бажання не бачити очевидне. Побічно це підтвердилося у наступному дописі, де вказувалося, що:

"Генеральний консул Ірану Сейєд Голамрез Мейгуні розшифрував арабський напис на шоломі Івана Грозного, який був виставлений в астраханському Музеї бойової слави. Дипломат стверджує, що напис на верхньому горизонтальному поясі царського шолома перекладається з одного рідкісного арабського діалекту як "Аллах Мухаммед".

Ці слова можуть бути скороченою версією відомого виразу "Великий Аллах і Мухаммед пророк його".

Ось як пояснила це для ІТАР-ТАРС старший науковий співробітник музею Єлена Арутюнова:

"Ми розглядаємо переклад іранського консула як версію, яка, безумовно, вимагає перевірки лінгвістів, сходознавців. Одним з тлумачень, чому такий напис міг бути на шоломі православного руського царя, може слугувати припущення, що головний убір був подарований батьку Івана Грозного турецьким султаном для його сина. Адже на другому горизонтальному поясі шолома напис зроблено вже слов'янською мовою: "Шелом Князя Ивана Васильевича, Великого Князя сына Василия Ивановича, господаря Всея Руси самодержца".

Тут хочеться відзначити простоту, з якою пані Арутюнова озвучила підозру, що іранський консул міг, грубо кажучи, збрехати. Ну, але то вже традиційна реакція московських істориків на відхід від генеральної лінії...

Отже, ми маємо дві статті з твердженнями, які виключають одне одного. У першій говориться, що на шоломі, виконаному московитським майстром з «Оружейної палати», нанесена імітація арабського напису. У другій - що на шоломі, подарованому батьку Івана Грозного турецьким султаном для його сина (нетипова ситуація, чи не так?), все ж арабський напис, що прославляє Аллаха і пророка Мухаммеда.

Який же з цих варіантів пан Лавров призначить "загальновідомим"?

Шолом Алексєя Міхайловіча Романова

А взагалі-то мені історія московитів нагадує партитуру з відомого скетчу Володимира Винокура – тут граємо... тут – не граємо... а тут – рибу загортали... Взяти хоча б такий надзвичайно цікавий факт, як зречення Іваном Грозним престолу на користь татарина Саїнбулата. Московські історики, які взагалі не дуже полюбляють згадувати цей дивний казус, трактують його як таку собі короткотривалу монаршу забаганку. Нудився собі сатрап...

Зустрічав я також дуже поширену версію про плаксивий істеризм Івана Г., який нібито і став причиною подібного демаршу. Певна справа, якщо ваше уявлення про образ Грозного сформувалося кінолубком з Мамоновим в головній ролі, тоді – ой!..

Щодо реального вигляду Грозного.

Професор Герасимов, відомий археолог і антрополог, був ще й досить обдарованим скульптором. Саме він і зробив відому реконструкцію образу Івана Грозного за знайденим черепом.

              „Я – германець!..”

Погодьтесь, що це колоритне обличчя має небагато спільного з кіношним персонажем. Втім, героєм він дійсно не був. Скоріше навпаки: як типовий садист, Іван Грозний мав, м’яко кажучи, не дуже геройську вдачу. Закидав Курбському, що той примусив його до небезпечної подорожі човном під стіни обложеної військами Казані; при наближенні кримських татар втік з Москви, залишивши місто напризволяще;  пропозицію Стефана Баторія – зустрітися в двобої – «по-джентльменськи» проігнорував.

Загалом оцінку особистості Івана Васильовича можна розглядати як тест на відсутність кардинальних змін у свідомості сучасних росіян. Незважаючи на неймовірну і немотивовану жорстокість, якою супроводжувалося все царювання Грозного, в російському суспільстві періодично підіймається питання про його канонізацію. Невже дійсно - „...чем тяжелей наказание, тем им милей господа?”

Князя Дмитра Шевирьова, який був посаджений на кіл, але й зносячи неймовірні муки продовжував співати канон Ісусу, їм не спадає на думку канонізувати. Проте Грозного, який його туди посадив, – без проблем. Дивне все ж буває у людей уявлення про святість...

Але повернемося до ісламського тексту на шоломі Грозного.

Зрозуміло, що подібний напис не стикується зі звичним нам ще зі школи образом самодержця православної держави. Отже, виникає питання - чи були ці землі православними в сучасному канонічному розумінні і чи був насправді антагонізм між московитськими християнами і магометанами в тому мультяшному вигляді, до якого ми звикли?

А починати тут слід з Олександра Невского, якого батько, Ярослав Всеволодович, віддав в заручники Батию як умову отримання ярлика на князювання. Вважають, що дата народження Олександра - 1230 рік. У аманати (практично – почесний заручник) Батий його забрав в 1238, тобто – в "шкільному" віці. Плано Карпіні, папський посол при ставці Батия, підтверджує його присутність там в 1247. Тобто хлопчик ріс і виховувався в Орді, увібравши в себе її ментальність. А багаторічна підліткова дружба з Сартаком, сином Батия, завершилася братанням на крові. Гумільов відзначає, що "Побратимство вважалося вищим за кревність; анди - як одна душа: ніколи не залишаючи, рятують один одного в смертельній небезпеці".

Олександр, повернувшись на північ, привіз з собою краплю крові Чингісидів. А також ординську вірність цій крові, яку він передав у спадок. Тому, коли рідний брат Андрій запропонував йому приєднатися до союзу з Данилом Галицьким проти Орди, Олександр, що був як одна душа з Сартаком, вибрав те, що вважав вищим за родинні зв’язки,  - вірність Орді. Наслідки цієї вірності - Неврюєва рать, втеча Андрія, подушний перепис для збору данини Орді, жорстоке закабалення вільного Новгорода.

І, як зриме підтвердження духовної спорідненості, на шоломі Олександра був викарбуваний 13-й аят 61-ї сури :

"Порадуй правовірних обіцянкою допомоги від Аллаха і швидкої перемоги" (у перекладі, приведеному у Оружейній палаті, "Аллах", звісна справа, замінений на "Бог").

Слід зауважити, що серед ординців до введення ханом Узбеком мусульманської релігії в ранг державної була якась кількість християн (в основному несторіан), але насправді і в Орді, і в Москві межа між ісламом і християнством була досить умовною і не мала антагоністичних ознак. Наочною ілюстрацією присутності у владіміро-суздальській землі мусульманської культури і релігії можуть слугувати монети того часу.

У авторитетних вчених, що спеціалізуються на нумізматиці Московії, П.Г.Гайдукова і І.В.Гришина, є добірка "Іменні гроші великого князя Дмитра Івановича Донського", де відзначається, що "борець з Ордою" вже після переможної Куликовської битви друкував гроші з ім'ям Токтамиша. Це відповідає татарській версії, де Дмитро саме за наказом Тохтамиша виступив проти Мамая, який просто „відбився від рук” (від рук Тохтамиша, звісно). Також татари пишуть, що Мамая князь Дмитро відверто побоювався, тому і поміняв свої примітні князівські обладунки на чужі, такі, що не виділяються в загальній масі. Для князя такий вчинок на той момент – нонсенс.

                     Монета Дмитра Донського з арабським написом

                          "Султан найвищий Мухаммед Узбек-хан"

Дуже цікава в цьому сенсі книга Гуттена-Чапського "Удільні, великокняжі і царські монети Древньої Русі". Кількість московських монет з арабським текстом просто зашкалює. На монеті Василя III арабською: "ЛЯ ИЛЛЯХИ ЛЯ ИЛЛЯХУ МУХАММАДДУН РАСУЛЮ ЛЛЯХИ", що в перекладі - "Немає Аллаха, окрім Аллаха і Мухаммед посланець його". Сігізмунд Герберштейн, який двічі побував у Московії в першій половині 16-го століття, зображує на гравюрі Василя III, який приймає іноземних послів.

Ходжа Нікітін

Всім зі шкільної парти відомий твір Афанасія Нікітіна "Ходіння за три моря". Проте в школі нам чомусь не говорили, що закінчується він молитвою, зверненою до Аллаха : "БИСМИЛЛЯ РАХМАН РАХИМ. АЛЛАХ АКБАР. ІСА РУХ ОАЛЛО. АЛЛАХ САЛАМ. АЛЛАХ АКБАР. ЛЯ ИЛЛЯХИ ЛЯ ИЛЛЯХУ". Сьогодні цей фрагмент перекладається досить нехитро: "В ім'я Господа Милостивого Милосердного та Ісуса Духу Божія", - ні тобі Аллаха, ні тобі Акбара. Відмінність же від істинного мусульманства полягає в тому, що ЛЯ ИЛЛЯХИ ЛЯ ИЛЛЯХУ не закінчується МУХАММАДУН РАСУЛЛЮ ЛЛЯХИ.

Московський історик Олексій Бичков вважає, що форма ісламу, в якій не визнають Мухаммеда Пророком, а тільки ІСА РУХ ОАЛЛО - (Ісус Дух Божий), це і є московське правовір’я того часу.

Щодо Нікітіна, то у нього є ще один момент, який потребує конкретизації. Це згадка про те, що хоча він і християнської віри, проте у нього є „...бесерменське ім’я – ходжа Юсуф Хорасані”. Виникає просте питання: то він таки дійсно ходжа чи ні?.. Хочу нагадати, що термін „ходжа” є почесним титулом мусульманина, яка вказує на те, що особа здійснила хадж, себто – паломницьку подоріж в Мекку.

Калита vs Каліфа

"Загальновідомо", хто такий був Іван Калита і чому мав таке прізвисько. А прозвали його так в народі нібито за те, що милосердний князь ходив з калитою (гаманцем) серед бідних і роздавав їм милостиню. Також я зі школи пам'ятаю, що він був досить вправним дипломатом, таким собі московитським Талейраном, -  зумів умиротворити Орду і продовжив "збирання земель" навколо Москви. А ось що про нього пише історик Л.В.Черепнін :

"Цей князь (Калита) жорстоко пригнічував ті стихійні народні рухи, які підривали основи панування Орди над Руссю... Жорстоко розправляючись зі своїми супротивниками з числа інших руських князів, не гидуючи для цього татарською допомогою, Калита добився значного посилення могутності Московського князівства". 

Вікіпедія про Калиту:

Олександр Михайлович, що князював в Твері, взяв у 1327 році участь в народному повстанні, в якому тверці убили ординського посла Чол-хана(Шевкала) і усю його свиту. Узбек-хан дуже розгнівався, дізнавшись про вбивство Чол-хана, і послав за московським князем, але, за іншими відомостями, Калита поїхав в Орду сам, кваплячись скористатися тверською подією. Узбек видав йому ярлик на Велике князювання і 50 000 війська.

Калита був жорстоким і хитрим в досягненні своїх цілей правителем. Він зіграв велику роль в посиленні економічного і політичного союзу Московського князівства і Золотої Орди, для якої збирав з Руських земель данину, а також нещадно придушував народне невдоволення, викликане важкими поборами, розправлявся з політичними супротивниками - іншими руськими  князями.

Приєднавши до себе ще й князя суздальского, Калита пішов в Тверське князівство, де ординці попалили міста і села, людей повели в полон і, як повідомляє літопис, "поклали пусту усю землю Руську". Окрім ординців, в набігах Калити, як правило, брали участь князі рязанські зі своєю раттю.

У Олексія Бичкова є посилання на старослов'янський текст (назва тексту не вказана), що містить фразу: "Вони (латиняни) того Папу шанують, як ми Калиту".

Автор зазначає, що раніше в російській мові не було букви "Ф", тому цілком можливо, що Калита, шанований московитами як Папа, був Каліфа, що пояснює особливу милість до нього хана Узбека.

Там же наводиться малюнок (від Гуттена-Чапського) монети з ім'ям ІБАН на лицьовій стороні і написом на звороті: "МОСКОВ АХЧАСЫ БУДЫР" - "Москов - це її монета".

Михалон Литвин, автор записок "Про устої татар, литовців і московитів", пише, що московити і татари не п'ють вина, а продають його християнам. Зважаючи на те, що сьогодні в Росії пияцтво прийняло масштаби національної катастрофи, то варто добре замислитися, що втратила і що придбала Московія в результаті Никонівських реформ.

Старовіри Московії

Як відомо, Никон провів радикальну церковну реформу. На запит про її суть випливає найрізноманітніша інформація - від введення болгарського християнства-богомильства до приведення московських церковних канонів до єдиного знаменника з київськими. Відповідно - ревізія релігійних обрядів і правка церковних книг. Пореформену віру стали називати греко-православною. ХТО і ЯК проводив ті реформи – то, як кажуть, окрема пісня, що тягне не на одну статтю.  Стосовно "ЯК" наведу лишень коротенький фрагмент з роботи відомого славіста емігранта Сергія Зеньковского "Російська старообрядність. Духовні рухи сімнадцятого століття".

«Після в’язниківських лісів Лопухін "прочесав" керженецькі зборища старообрядців, привівши з собою Єфрема Потьомкіна, а потім пройшов з "чисткою" по середньому Поволжю. Зі свого боку, на північному березі Волги воєвода Степан Зубов "чистив" від найбільш фанатичних прибічників старого обряду район Костроми і Вологди. Їм допомагали знаменитий згодом полковник Артамон Матвєєв, майбутня жертва стрілецького бунту 1682 року, і дяк Феодор Михайлов. Але хоча багато ватажків "смути" було затримано і навіть страчено, "чистка" дала мало результатів. Саме ці райони на віки залишилися головними місцями скупчення супротивників нового обряду і зачинщиків непокори церкві».

Через 30 років після церковної реформи Георг Шлейзінг пише у своїй книзі "Релігія Московитів"про те, що Старий Завіт так і не був прийнятий суспільством через його аморальність:

"До цієї священної книги мають вони таку відразу, що вважають за профанацію навіть внесення її до церкви і дозвіл її там читати".

Тут цілком закономірно виникає питання: так що ж, московити до церковних реформ взагалі не були знайомі зі Старим Завітом? Були знайомі, але в тому трактуванні, яке прийшло до них з Візантії в якісно іншому вигляді під назвою – Палея. Походить це слово від грецького «παλαιός», тобто – древній, старий. З абсолютно незрозумілої причини ці книги (Палея Толкова, Палея Історична, Палея Хронографічна) мало відомі широкій публіці. А тим часом, окрім висвітлення церковних ідеологем московських старовірів, Палея (зокрема – Толкова), будучи породженням Візантійської церкви, дає нам уявлення про те, що собою являло Візантійське християнство певного періоду. І, як на мене, тут явно проглядаються сліди деяких ранньохристиянських гносеологічних мотивів.

Щодо сучасного перекладу Палеї, то сайти старообрядців визначають досить вдалими переклади, здійснені А.Камчатновим і професором Я.Дерягіним.

Але повернемося до ісламської теми.

Щодо громад старообрядців, що збереглися, то "Вісник Європи" в №4 за 1828 рік (через 160 років після реформи) приводить 16(!) спільних традицій між мусульманами і московитськими старовірами.

Можна навести ще безліч прикладів небайдужості Москви до ісламу і аргументів, які заперечують або коригують окремі факти, що йдуть врозріз з офіційною позицією тієї ж церкви. Але мені, на відміну від замдиректора Інституту російської історії РАН, для якого все "очевидно", абсолютно не зрозуміло - чому дійсно ключові моменти з історії Московії так старанно викреслюються і фальсифікуються? Адже очевидно, що як угро-фінські, так і татарські народи складають з московитами культурний і генетичний конгломерат.

У статті публіциста, який спеціалізується на історії Московії, Сергія Баймухаметова "А чи було ярмо?" є приклад:

"Історик Гумільов навскидку приводить такий список російських прізвищ ординського походження.... Аксаков, Алябьєв, Апраксін, Аракчеєв, Арсеньєв, Ахматов, Бабічев, Балашов, Баранов, Басманов, Батурін, Бекетов, Бердяєв, Бібіков, Більбасов, Бічурін, Боборикін, Булгаков, Бунін, Бурцев, Бутурлін, Бухарін, Вельямінов, Гоголь, Годунов, Горчаков, Горшков, Державін, Єпанчин, Єромолаєв, Ізмайлов, Кантеміров, Карамазов, Карамзін, Киреєвський, Корсаков, Кочубей, Кропоткін, Куракін, Курбатов, Кутузов, Мілюков, Мічурін, Рахманінов, Салтиков, Строганов, Суворов, Таганов, Тализін, Танєєв, Татіщев, Тімашов, Тімірязєв, Третьяков, Тургенєв, Турчанінов, Тютчев, Уваров, Урусов, Ушаков, Хомяков, Чаадаєв, Шаховськой, Шереметєв, Шишков, Юсупов... Зрозуміло, що Гумільов називає прізвища відомі, які є на слуху. Взагалі ж, словник російських прізвищ тюркського походження, складений філологом і істориком Миколою Олександровичем Баскаковим, - це великий том. Той, хто прогляне його до останньої сторінки, мимоволі замислиться. Від постійного протистояння гноблених і пригнічених, завойовників і завойованих, одним словом, від ярма - такого не буває".

І замість того, щоби переосмислити і усвідомити свою історичну сутність, неоімперці намагаються розіграти на цьому свою чергову краплену партію, - ті ж Носовский і Фоменко, автори „Нової хронології”, пишуть не багато, не мало, про Всесвітню середньовічну Ординсько-Отаманську Імперію з центром, природно, в Москві. Ну, тут на думку спадає тільки одне: "Остапа понесло"!  Фантазувати, звичайно, не гріх, але реального заповнення ідеологічної порожнечі в сьогоднішній РФ подібні фантазії не дадуть.

Москва ж, одержима ідеєю перезавантаження імперії в якомусь новому, не до кінця зрозумілому їй самій вигляді, замість того, щоб наводити зруйновані мости зі своїми віковими родичами, продовжує усупереч здоровому глузду наполегливі спроби приватизації історії Києва і Менска, відкидаючи наше право на свою, відмінну від імперської, історію. І ніяк не може зрозуміти, що час імперських завоювань закінчився -  "пора возвратиться домой...".

01.10.2009