Ліричні перестороги до енциклопедичного термінотворення

                 

                                                    *            *           *

  

Основна відмінність між живою і неживою природою полягає в здатності живого відтворювати собі подібних. Батьки народжують дітей, діти дарують їм онуків, онуки - правнуків і так далі. Представники четвертого-п'ятого покоління забувають спільного пращура, але мають схожу зовнішність і «чуття єдиної родини» ©. Так утворюються етноси. 

 

Розширення свідомості і поля діяльності людини неможливе без поповнення її словникового запасу. Нові слова народжуються від існуючих, як діти від батьків, і з часом являють світу дітей власних. На четвертому-п'ятому поколінні губиться зв'язок зі спільним коренем, але залишаються схоже звучання і 

близьке значення слів. Так формуються мови. 

 

Як і все живе, вони мають свій вік. 

 

Врятувати мову від загибелі неможливо. Врятувати її від забуття можна, уклавши словник.

 

Люди створюють стереотипи, стереотипи керують людьми. До появи електронних носіїв інформації єдино можливою формою укладання словника була алфавітна. Так були збережені мови, носії яких зійшли з історичної арени в результаті геноциду або змінили мову спілкування в процесі асиміляції іншим етносом.

 

Але уявіть собі, що ви приходите до людини, з якою хочете поговорити, і бачите моторошну картину: стелаж, на ньому банки з формаліном. У першій  –  очі, в другій  –  зуби, в третій  –  серце і так до нігтів. Людина  –  перед вами, в такому вигляді вона може існувати стільки часу, скільки зберігається носій інформації, в наведеному прикладі – формалін та скло, але ця людина вже нічого вам не розповість, бо в такому вигляді вона мертва. 

 

Те ж саме робить з мовою алфавітне розміщення слів у словнику. Розриваються кореневі сім'ї, слово відрізане від батьківської основи, мов Антей, відірваний від землі, втрачає життєву силу і стає просто звуком, умовним символом, який ми заучуємо з дитинства і користуємося ним, не замислюючись над його первісним значенням. Давно вже поза конкуренцією електронна форма зберігання інформації. Пошукова система, як правило, виводить нас на кореневу сім’ю, але стереотип вершить свою справу: користувач вихоплює потрібне йому слово, не звертаючи уваги на сусідні статті, і отримує замість живого організму все ту ж банку з формаліном, в якій зберігається мертва часточка колись живого цілого. 

 

Ми далекі від ілюзорного бажання відкрити світу очі на лінгвістичну матрицю його існування, та й чи збагатить картину буття пересічного жителя Землі хитросплетіння коренів дерева його мови. Адже всіх цікавить крона з плодами, серед яких трапляються і гіркі, і солодкі, а є й такі гострі, що сльози навертаються на очі. Зрештою, струни, які, як у розглянутому далі прикладі, єднають в незриму арфу вантажника з художником, студента з пенсіонером, хіміка з математиком, а при наявності веселої уяви додають до цієї барвистої компанії ще й відьму на мітлі, бринять лише в душах таких невиправних ліриків, як автори цього есею. Та є одна сфера діяльності людини розумної, де здатність чути музику цих струн є просто таки професійною необхідністю. 

 

Ми хочемо поговорити з вами про основи технічного термінотворення. Термінотворення українського, оскільки нам випало, кому щастя, кому мука жити в Україні, хоч, на жаль, це аж ніяк не постає зі сторінок більшості українських комерційних науково-технічних журналів, які видаються переважно російською мовою. Головні редактори цих видань виправдовують своє малоросся непридатністю української мови до утворення технічних термінів і на 28-му році відновлення незалежності України вкотре зачинають обридлу пісню про те, що мову в технічній літературі потрібно вводити поступово, гомеопатичними дозами, аби не травмувати тонку душевну організацію корінних окупантів та асимільованих ними манкуртів місцевого розливу. 

 

Попри те, що ми не поділяємо сподівань на лагідну українізацію в тій сфері, де в усіх цивілізованих країнах діє жорсткий закон, та пам’ятаючи, що вода камінь точить, хочемо зронити чергову краплину на гранітну скелю усталеного в українських технічних колах чужомовства. 

 

Що дає нам таке право? П’ять років роботи над Енциклопедичним навчальним довідником «Радіотехніка» [1], який вперше вийшов друком у 1999 році у видавництві «Вища школа». Переклад під назвою «Радиотехника. Энциклопедия» був виданий у Москві в 2002 році видавництвом «Додека-ХХІ», а потім було ще два, вже піратських, перевидання 2009 і 2016 рр.

 

Одним з авторів цього есею є професор НТУУ «Київський політехнічний інститут»  Є. Мачуський, співавтор і співредактор енциклопедичного довідника «Радіотехніка», завідувач кафедри фізико-технічних засобів захисту інформації. Якщо вас влаштовує таке представництво, то сідайте кружка, поварнякаємо. Не спішіть реготати чи дивуватися з ужитого нами слова. В лінгвістиці є термін "вернакула", який означає говірку невеликої, замкненої групи осіб. Утворений від латинського слова vernaculus - туземний, місцевий, римський. Звісно, співзвучність його з грубуватим українським «варнякати», яким характеризують нерозбірливу або й геть не зрозумілу мову, можна було б списати на випадковість, якби не одне «але».

 

У процесі роботи над довідником "Радіотехніка" відкрилася вражаюча картина. З питомо, здавалося б, українських слів посипалися латинські корені. І ладно б то були слова так званого іншомовного походження - що з них взяти, дарованому коню в морфи не дивляться. Але як запідозрити в незаконнонародженості такі смачні витвори української щелепи, як «куркуль» та «кубло»? А як, куняючи між лопухами під муром, віддати решту, сплетену в ласкавий барвінковий вінок і помішуючи розвихану каламуть, лементувати,  глитаючи сльози, горлати про руїну і кленучи невидиму лярву, періщити корів, які дрімотно румигають жуйку і вертять головами, спостерігаючи ту ганебну візію?

 

Якщо не рахувати службові слова, маємо в цьому реченні 30 українських слів, які на перший погляд прийшли в сучасну мову з глибини віків, але… що це ми бачимо? Ой лишенько! Двадцять п’ять з них практично незмінені латинські. 

 

Ось невеличкий список цих та деяких інших прямих відповідностей між латинською та українською мовами:

bajulus - носій. Баул?

bisaccium - перекидна в'ючна сумка. Бисаги?

calamitas - лихо, шкода. Каламутний?

clango - звучати, кричати. Проклинати?

cubile - ліжко, постіль. Кубло?

cunae - колиска. Куняти?

curculio - хлібний жучок. Куркуль?

ganea - шинок, гульба, розпуста. Гана?

garrulatio - балаканина. Горлати?

guttur - горло, гортань. Гуторити?

lamentor - голосити, ридати. Лементувати?

lascivus - веселий, грайливий. Ласкавий?

motatio - прискорений рух. Мотати?

mordeo - мучити, терзати. Мордувати?

rumigo - пережовувати жуйку (про жуйних тварин). Румигати?

turba - замішання, хвилювання, сварка. Турбувати?

vehatio - перевозка. Вихати?

murus - стіна. Мур?

vincio - зв'язувати. Вінок, віник?

aratio - оранка

dormito - дрімати

gluttio - глитати

lappa - лопух

larva - злий дух, лярва

meta - мета

mitto - метати

misceo - мішати

plecto - плести

re-sto - решта

ruina - руїна

tero - терти

verto - вертіти

vinca–pervinca - барвінок

visio - візія

Спостережливий читач зауважить, що в наведеному списку немає слова «спостерігати», між тим як воно також виділене курсивом. 

 

Розглянемо це слово на прикладі іменника «спостерігач». Розбивши його на латинські морфи, маємо: con-post-st-ter-reg. Українською це виглядає так: спільно потім стояти всередині регулювати. Нормальний процес розвитку мови. Багато сучасних слів є словосполученнями, від баболюба до рогоносця. У "спостерігачі" насполучалося стільки, що вийшло ціле речення. Але чомусь речення латинське. 

 

А ще в списку немає чарівного слова icio - бити, вдаряти, вражати. Якщо додати до нього підсилюючий префікс per-, отримаємо per-icio, тобто ду-уже вдаряти. Періщити, одним словом. 

 

Сподіваюся, ми не дуже вперіщили по вашому сприйняттю мови, незалежно від того, який знак перед ним стоїть - плюс чи мінус. Нашою ж першою реакцією на таку підступність латини було: «Так що, української мови не існує?!» Бо якщо віддати не лише патриціїв з транзисторами, а й лярву з лопухами, то що ж залишиться нам? Руїна? Та й та не наша… Чи таки наша? Як і усі інші такі знайомі з дитинства і такі рідні слова. Просто треба розбудити свою свідомість від летаргічного колоніального сну і зробити всього лише один крок у правильному напрямку, щоб стати на своє місце, поруч з іншими європейськими мовами, які мають у своїй основі латинські та грецькі морфеми. І тоді питання придатності української мови до технічного термінотворення не виникатиме як таке. 

 

Втім, ми дещо відхилилися від означеної на початку теми, а саме - пошуку кореневого зв’язку між різними, здавалося б, далекими одне від одного словами. То ж повернімося до захованої в кущах арфи і розглянемо такий зв’язок на прикладі латинського слова «pendo».

 

На чолі багатодітної родини стоїть глава сімейства сеньйор Pendo - вішати, важити, відважувати, платити. 

 

Його діти: Stipendium [від pendo] - оклад, зарплата і Pensio [від pendo] - зважування, платіж. Не треба довго вдивлятися в ці літери, щоб розгледіти в них Стипендію і Пенсію. Якщо керуватися сімейними категоріями, то Стипендія і Пенсія – рідні сестри.  

 

У них є брат Пандус: Pondus [від pendo] - вага, тягар, тяжіння, міцна основа, фундамент. Тут ми бачимо не лише тренажер для Сізіфа, а й пондеромотальну силу, що діє на фізичне тіло в електромагнітному полі.

 

Ще два їхні брати-близнюки – Per-pendo [від pendo] - ретельно відважувати, визначати і Sus–pendo[від pendo] - піднімати, підтримувати. Від них пішли  Perpendiculum [від perpendo] - висок, вертикально і Suspensus [від suspendo] піднятий; той, що висить. Таким чином Перпендикуляр і Суспензія – племінники Стипендії, Пенсії та Пандуса. 

 

Але татусь Pendo на цьому не зупинився. В латинському словнику Дворецького [2] знаходимо pendeo - висіти, звисати, повиснути. Походження не вказано, але це яблучко зовсім не відкотилося від яблуні. То ж далі маємо цілий гурт родичів: pensilis [від pendeo] - прямовисний, підвішений; penis - хвіст; peniculus [від penis] - пензель; китиця, мітелка. 

 

До речі, про мітлу. Слід уникати надмірного завзяття у пошуку прихованих сенсів при формулювані гасел та дефініцій. Бо можна легко доформулюватися до монокоптера.

 

Монокоптер – транспортний засіб для просторового переміщення однієї особи жіночої статі з ручним кутомісним і копчиковим азимутальним керуванням. 

 

Звучить вагомо, але мітла має залишатися мітлою навіть в енциклопедії. 

 

А в контексті цієї статті, хочемо звернути вашу увагу на латинське слово meta, яке окрім співзучного українського значення - "мета", має ще й значення "сніп". В Етимологічному словнику української мови [3] мітлу пов'язують з латинським metere - косити, збирати, а більш логічний "сніп" чомусь обходять увагою.

 

Отже, як показала наша невеличка прогулянка сторінками латинського словника, українських слів у ньому значно більше, ніж малює нам наша постколоніальна уява. І як показує вервечка стипендія-пенсія-пандус-перпендикуляр-суспензія-пеніс-пензель зв’язок між ними далеко не завжди очевидний, а подекуди й несподіваний. Тому потрібно розвивати око, щоби бачити приховані сенси, адже не лише ми постійно творимо нашу мову, але й наша мова неустанно творить нас. 

 

До щему близька і зрозуміла мотивація тих народів, які стояли на межі асиміляції колонізаторами. При відродженні рідної мови вони тікали якнайдалі від лексичних щедрот данайців, вибудовуючи нові сенси з тих слів, які вважали питомо своїми. Звідси чеське divadlo, словацьке vozidlo, польський samochód etc. 

 

Немало подібних самородків і в українській мові. Ми вжили слово «самородок» без тіні іронії, адже вони прикрашають мову, надаючи їй особливого неповторного звучання. Але не розуміючи чи забуваючи з яких коренів виросла крона родинного дерева українського лексикону, лінгвостарателі часто стараються надмірно і тоді ці діаманти стають каменем спотикання на шляху подальшого розвитку і утвердження мови. 

 

Як, наприклад, сталося з пошуком українського відповідника до англійського терміну sensor. Упоперек українського термінотворчого шляху гупнувся чималенький камінь, від якого ведуть три дороги: чутник - пряма калька з англійської, датник - ще пряміша калька з російської і найбільш лінгвістично і сенсово адекватне давач, яке, втім, не досить звичне для сприйняття. 

 

Увесь цей блуд в трьох семантичних соснах виник від гарячого бажання уникнути уявного іншомовного запозичення. Саме уявного, адже в основі терміну sensor лежить латинське sensus – відчуття і воно не більш чуже для українців, ніж слова у наведеному вище латинсько-українському міні-словничку, з яких наші прабабці, які зроду-звіку не вивчали латини, сплітали чарівне мереживо української мови, закодовуючи в цій вишиванці ключ до розуміння нами свого місця в цивілізаційній матриці людства. 

 

І наостанок трохи поезії. Не чіпаючи антитезу оригінал-підробка, згадаємо рядок зі «Слова о полку Ігоревім», а саме: «…утре же вознзи стрикуси, - отвори врата Новуграду…». Вам оті "стрикуси" нічого на нагадують? 

 

Мама-латина! 

 

Tricuspis - тризубець, і відповідно cuspis - вістря, спис, рожен. 

 

У слові cuspis українське око вихоплює «кусати» і «спис». Полишимо списа лінгвістам, які виводять його з німецької, а «кусати» і «рожен» саме ті слова, які нам конче необхідні. Адже російський технічний термінотвір - то священна корова наших північних сусідів і місцевих доморощених адептів рускомірства. Та досить тій корові пастися на некошених луках української термінології. Давно вже пора поласувати цією яловичиною, попередньо підсмаживши її на рожні.

 

Любов Лісовська, Євген Мачуський.

 

Примітки:

[1] Радіотехніка: Енциклопедичний навчальний довідник  / За ред. Ю. Л. Мазора, Є. А. Мачуського, В. І. Правди.  Київ : Вища школа, 1999. 838 с.

[2] Дворецкий И. Х. Латино-русский словарь / 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Русский язык, 1976. 1096 с.

[3] Етимологічний словник української мови. В 7 т. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (гол. ред.), В. Т. Коломієць, Т. Б. Лукінова та ін. Київ: Наукова думка, 1989. Т. 3.  553 с.