"Бувають в житті моменти,
коли мовчання стає злочином,
а слово – обов'язком".
Оріана Фаллачі
"Моє покликання - спонукати християнську віру
до того, щоби вона з усією щирістю
дійшла згоди з історичною істиною".
Альберт Швейцер
*
Декілька слів відносно надмірного (на мою думку…) збудження щодо питання подальшої долі мечеті Айя-Софія на фоні інших проблем того ж характеру.
*
Таким, що може розчулити через дитячий рівень неадекватності, можна розцінити реакцію керівника МЗС Австрії Александра Шалленберга на рішення Великого Падишаха Туреччини, Реджепа Ердогана, щодо використання Санта-Софії за прямим призначенням, тобто – як культову споруду, а не музей. Шалленберг класифікував це рішення, як "Крок убік від Європи".
Перепрошую, але "крок убік" – від чого?.. Як ви називаєте те місце, шановний ефенді Шалленберг, де ви так завзято смалите кальян? – Європа?.. То ви явно перебрали опіатів і трохи втратили орієнтацію у просторі і часі. Тому що справжній арієць Ердоган, якраз, і зробив крок назустріч Європі, щоби разом з ханум Меркель, ефенді Джонсоном і рештою правовірних європейських політиків завершити стрімку розбудову цього мутанта – Європейського Халіфату, прикрашеного по периметру знаменами ЛГБТ. Правда, якщо за майбутнє Халіфату я спокійний, то за ЛГБТ трохи переживаю. Тому що є така підозра, що Халіфат, за допомогою Аллаха і у відповідності до своїх демократичних (тобто – народних) традицій, рано чи пізно розбереться з цим барвистим девіантним утворенням тими нехитрими підручними засобами, якими людство користувалося ще з часів палеоліту. Бо в традиціях ісламу обирати життя, а не смерть. Ну, це якщо не брати до уваги шахідів. Іслам взагалі слабо толерантний до збочень, тому його паства живе і буде жити. Що наглядно демонструє навіть демографія пострадянських держав.
Але то вже питання майбутнього.
А пан Александр Шалленберг, напевне, давно не виходив зі свого кабінету і тому не відчуває тих змін, які поволі, але незворотньо відбуваються в австрійському суспільстві. То я би порадив йому загасити кальян і вийти на свіже повітря, після чого взяти рікшу біля собору Святого Стефана (там їх зараз до шайтанчиків…), проїхатися центром Відня і подивитися тверезими очима навколо.
І я би сказав, що невідомо хто кому робить крок назустріч – Туреччина до Європи чи Європа до Туреччини. Хоча, можна сказати й так, що Європа, притримуючись багатовекторності, стрімко просувається і в бік Африки. Це я за те, що коли останнього разу мені довелося побувати у Відні, мимоволі кинулося в очі, що на стоянці в історичному центрі міста всі драйвери, окрім одного таксиста, були афро-австрійці,
чого я не бачив ще декілька років перед цим (власне так само, як і не бачив рікш з їхніми типово азійським дизайном екіпажів).
Я не кажу, що це погано – це прекрасно, і я всі ці заміщення – євро-австрійців на афро- і арабо-австрійців – підтримую обома руками. Я, звісно, за мультикультуралізм – до останнього подиху європейської культури! У мене тільки одне питання: куди поділися ті, хто раніше жив в кварталах, які сьогодні вважаються арабськими? Вони вимирають так стрімко чи їх тупо звідти виживають? Просто цікаво, нічого такого особистого…
Але ж це і є суть сьогоднішньої Європи, правда, пане Шалленберг? Я-то не проти, я обома руками підтримую таку африкізацію, особливо після всіх отих протестів пам'яті майбутнього лауреата Нобелівської премії Миру, Санта Флойда, що з таким мілітарним азартом відбулися у європейських столицях. Тому що нехай краще згине та колишня Європа, з усіма своїми університетами, літературою, музикою, живописом, скульптурою, архітектурою і готичними соборами, аніж я скажу, що африкізація чи арабізація Європи – це є зле. Ні, це є дуже добре, і з цього шляху ми не звернемо; спитайте у будь-якого європейського політика – хоч у Меркель Ханум (нехай благословить Аллах дні її правління).
Але тоді які питання до Ердогана? Він просто допомагає вам – як може, заглядаючи у майбутнє на декілька кроків наперед.
Міністр закордонних справ Кіпру, Нікос Хрістодулідіс, звинуватив Ердогана у "жахливому порушенні міжнародних зобов'язань". Цей Хрістодулідіс вважає, що собор Святої Софії – то є "універсальний символ православної віри". В такому випадку, якщо собор є аж таким універсальним символом, то чому ваші греко-православні не правлять у ньому службу Божу? Може, пан Хрістодулідіс проспав все найцікавіше – починаючи від завоювання турками Константинополя у 1453 році? Пане Хрістодулідіс, відкрию вам велику таємницю: християнського Константинополя вже давно не існує, то є ностальгічне марево греків за Візантійською імперією; натомість, там тепер тюркомовне місто Стамбул. Мало того: вся Анатолія, де колись розвивалася антична, а за нею християнська цивілізація, це вже більше, як пів тисячі років – територія ісламу (хвала Аллаху, всемилостивому і всемогутньому). Це є його чесно завойована територія, а тому він відверто ігнорує ваші символи віри – у нього свої є і він за них дбає. Чого і вам бажає. Відповідно, і Собор Святої Софії залишився там, в минулому; а сьогодні – це мечеть Айя-Софія.
І тому ваші конфесійно-фантомні фантазії дуже слабо корелюються з конфесійно-цивілізаційною реальністю.
В плані неадекватності Катерина Сакелларопулу, президент (президентка?.. президентикиня?..) Греції, випередила всіх на пів-корпусу.
Вона назвала рішення турецької влади "вкрай провокаційним актом, спрямованим проти світової спільноти". Проти якої спільноти?.. Світової?.. А ви вже всіх у світі опитали – ОАЕ, Саудівську Арабію, Катар не забули? А ще краще – Мавританію, Судан, Сомалі… І як там реагують на мечеть? Є така підозра, що позитивно. Власне, навіщо так далеко шукати: достатньо згадати життєрадісну реакцію французів арабської національності на пожежу в соборі Нотр-Дам, щоби припинити розписуватися не те, що за всю світову спільноту, а й за всю Європу. Тому що сьогодні значна частина Європи люто плюсує мечеть, а не музей. А якщо говорити за такі міста як Марсель, то "значна частина" – це кожний четвертий. А це значить, що максимум через років 20 – вже кожний третій. Ну, і далі вгору по експоненті. Так що перефразовуючи гяура Хрущова, можна впевнено сказати, що нинішнє покоління таки буде жити при ісламізмі.
Також пані Сакелларопулу каже, що цей крок "жорстоко ображає історичну пам'ять, підриває цінність терпимості і отруює відносини Туреччини з усім цивілізованим світом".
Жорстоко ображає історичну пам'ять?.. Що це таке – "історична пам'ять"? У Ердогана своя історична пам'ять – пам'ять завойовника, переможця. А розповідати переможцю, як він мусить використовувати відвойоване у вас же – це справа безперспективна. Історична пам'ять – це античний Парфенон, у якому після завоювання Візантією був християнський храм, який після візантійців був перетворений османами на мечеть.
Знову ж: якщо пані Сакелларопулу, разом з усіма європейськими неадекватами продовжує перебувати у полоні ілюзії щодо такої цінності як терпимість, то Ердоган належить до конфесії, яка не перебуває в ілюзіях відносно цих питань і успішно будує свою цивілізаційну матрицю, не впадаючи в конфесійну шизофренію. Тому що громадяни однієї нації мусять жити за єдиними уявленнями про добро і зло, як і за єдиними нормами, що регулюють всі побутові питання, як то: що є нормою в даному суспільстві – полігамія чи моногамія, як вирішувати питання ритуального забою худоби – халяль чи кошер тощо. От Європа на перспективу вибирає халяль, а Україна – кошер. Про що нам і повідомив у парламенті веселий звук шофару.
Трохи перефразуючи Достоєвського можна сказати, що релігія задає формули моральності, притаманні конкретному суспільству.
А пані Сакелларопулу, в контексті "історичної пам'яті", не зайвим було би зробити екстраполяцію від втраченої Санта Софії, яка нині перебуває на території Туреччини, до тих православних церков, які були пограбовані і сплюндровані мігрантами вже на території сучасної Греції. Знову ж таки: я не проти такого плюндрування, бо тут все у відповідності до наших нинішніх конфесійно-ментальних традицій, які виводяться у просту ідеологему: "Бог терпів – і нам велів!" А заперечити будь-якому мігранту в праві сплюндрувати чуже – це є гріх, який в європейських судах не замолиш ніякими молитвами.
Відносно тези Сакелларопулу про "отруєння відносин Туреччини з усім цивілізованим світом", то щоби далеко не шукати той "цивілізований світ", можна згадати реакцію Духовного управління мусульман Російської Федерації (це та ортодоксально-православна країна, в якій "русский человек произносит имя Божие, почесывая себе задницу", і де на Паску в центральному храмі збирається від 5 до 15 тисяч вірян, в той час як на Курбан-байрам – від 200 до 300 тисяч правовірних).
То у Духовному управлінні мусульман делікатно зауважили, що питання перекваліфікації музею на мечеть – це є внутрішнє питання Туреччини, і що "втручання у внутрішні справи суверенних держав можуть привести тільки до погіршення ситуації".
(Сподіваюся, пані Сакелларопулу натяк усвідомила?)
Джентльмени з Духовного управління також добавили:
"Питання розпорядження своєю історичною спадщиною є внутрішньою справою будь-якої суверенної держави".
Тут, як то кажуть, хто б сумнівався… от тільки чесно завойоване навряд чи можна назвати "своєю історичною спадщиною". Кочові тюркські народи навіть при бажанні навряд чи могли на той момент збудувати щось подібне до собору св. Софії. Тут, знаєте, потрібен інший рівень технологій, інший рівень цивілізації. Кочові ж тюрки ту цивілізацію, яка будувала такі споруди, благополучно забанили. В принципі, тоді всі так поступали, тому питань до них немає. Виживає той, хто хоче вижити. Візантійці тих часів (як і сьогоднішні європейці), вижити не дуже хотіли, а тому на сьогодні кожний залишився при своїх – хтось рефлексує за втраченим і живе у пасивному мареві ностальгій за минулим, не відчуваючи сьогоднішніх втрат, а хтось користується придбаним, весело й зухвало вдивляючись у майбутнє.
Папа Римський, Франциск, вельми опечалений рішенням Ердогана:
«Мої думки несуться далеко, до Стамбула. Маю на увазі Святу Софію. Це завдає мені великої скорботи».
Не маючи можливості осягнути далекі горизонти думок Понтифіка, я так і не зрозумів: чим саме так опечалився Папа Франциск. Теоретично, він би мав тішитися, що музей знову став Домом Божим, адже Бог – він один для всіх?.. Чи музей таки важливіше мечеті?
Чи все ж таки його опечалив сам факт перекваліфікації колишнього християнського храму на ісламську мечеть? Тоді Бог не один, а у кожного – свій. І треба зауважити, що у відповідності до результатів діяльності релігійних інституцій, які вважаються представництвами Його на грішній Землі, така констатація була би логічною. Тому що у кожного Бог розбудовує свою конфесійну цивілізацію. Щось таке як у Бернара Вербера, "Ми – Боги".
Але якщо Понтифіка опечалила саме поява мечеті замість християнського храму, то наскільки його засмучує той факт, що тільки в Британії за останні пару десятиліть близько 500 християнських храмів закрилися і приблизно стільки ж мечетей відкрилося? Причому, як пишуть, переважно мечеті відкриваються саме в колишніх християнських храмах.
Процитую фрагмент статті ще за 2018 рік з сайту "Іслам в Україні":
"Найбільш високий відсоток мусульманського населення у таких містах, як Манчестер (15,8%), Бірмінгем (21,8%) і Бредфорд (24,7%). Демографічні зміни зачепили всі найбільші міста Великобританії, зокрема її столицю — Лондон, і це, за словами аналітиків, вже впливає на різні сфери повсякденного життя містян, а також на роботу різних установ, зокрема у сфері вищої освіти. Так, наприклад, у багатьох столичних інститутах чоловіки і жінки, на вимогу мусульманських організацій, повинні сидіти окремо під час занять.
За словами Саєда Раз Різві (Syed Raza Rizvi), одного з проповідників законів шаріату, які нині активно перетворюють столицю Сполученого королівства у «халяльне» місто, Лондон зараз більш ісламське місто, ніж столиці багатьох мусульманські країн. В Англії вже діє понад 100 шаріатських судів, а їх кількість найближчим часом має суттєво зрости.
Ісламського вигляду зараз набувають також такі споконвічно англійські міста, як Дербі, Лідс, Лестер, Ліверпуль, Шеффілд і багато інших.
У 2015 році ім’я Мухаммад у різних варіантах написання (таких, наприклад, як Мухаммед або Махмуд) стало найбільш популярним серед немовлят у Великобританії".
Є і більш свіжі й цікавіші прояви європейського суїцидального абсурду. У Франції є така собі "Ліга оборони негроїдної Африки" (LDNA). То ці "французи" називають Францію терористичною, рабовласницькою державою. Тут же виникає класичне питання: що ж вас так тримає у тій Франції? Кайдани?.. Але й це не все. Пишуть, що ці джентльмени мають аналогічну низку претензій і до Ватикану. І взагалі вважають, що після виплати компенсацій (виплати – їм, звісно) католицька церква мусить бути розпущена. Таких прикладів можна ще багато наводити – і руйнування церков по всій Європі, і вандалізм на кладовищах тощо.
Тут немає нічого нового для тих, хто хоча би поверхнево відслідковує тему етно-конфесійного переформатування Європи, але для мене є дивним, що подібне є новиною для багатьох священиків, з якими мені приходилося говорити на цю тему. Також є характерним, що за цими відсотками вони не бачать тенденції, не спрогнозують динаміку розвитку. Тобто, сьогоднішні 20% мусульман у колишньому британському місті не сприймаються як 30% через одне покоління. І вже зовсім проблемно відбуваються спроби осмислення кліром причин цих процесів.
Вілл Дюрант сформулював точний діагноз:
"Велику цивілізацію не можна завоювати ззовні, поки вона не зруйнує себе зсередини".
Європейська християнська цивілізація, після всіх тих попередніх багатовікових здобутків і розбудов, сьогодні завершує руйнування себе зсередини, виводячи на перший план ідеологему абсолютної толерантності – навіть ціною власного існування.
Толерантності – як відсутності волі відстоювати свою позицію, боротися за своє.
Саме про цей симптом писав Гюстав Лебон:
"Залишаючи тепер осторонь причини, щоби вивчити результати, ми повинні визнати, що більшості великих європейських націй серйозно загрожує явне виродження, особливо так званим латинським і тим, які належать до них якщо не по крові, то, крайньою мірою, за традиціями і вихованням. Вони втрачають з кожним днем свою ініціативу, свою енергію, свою волю і свою здатність діяти".
Європа знала не одну зміну конфесій. Класичні античні релігії змішувалися з культами германців, галів і скандинавів або витісняли їх, потім на зміну прийшло християнство, яке і стало цивілізаційною матрицею для тієї Європи, яку ми знаємо. Але сьогодні відбувається не просто конфесійне переформатування: цей процес відбувається не як раніше – за рахунок переходу автохтонів в нову релігію (хоча і це присутнє), а за рахунок витиснення автохтонів з їхнього середовища – будинок за будинком, квартал за кварталом. І в тих кварталах активно розбудовується нова цивілізація, яка своїми ідеологемами заперечує попередню. Щоби було зрозуміло, що чекає всі статуї, фрески, ікони і вітражі, які для нас є надбанням багатовікової культури – приклад собору св. Миколая на Кіпрі.
Цей готичний кафедральний собор був побудований у 1328 році. Після захоплення турками у 1571 перетворений на мечеть Лала Мустафа-паші. Як бачимо, всередині – первозданна архітектурна чистота, ніяких зайвих зображень. Чистий лофт-стиль.
То на фоні цих тенденцій переживати за собор Софії, який і так вже по факту ніколи не буде християнським і чий статус діючої мечеті – то було просто питання часу, це так само актуально, як переживати за зіпсуту зачіску, коли твою голову пхають до гільйотини. Це я в тому сенсі, що якщо демографічні і конфесійні тенденції у Європі не зміняться, то Amnesty International через пару десятиліть буде мати нову розвагу – захист залишків ортодоксального християнства (якщо таке ще залишиться, і якщо їх самих не розгонять до того моменту).
Ну, але поки що церква толерантно не заважає цьому процесу, і навіть, в міру можливості, сприяє. То й ми не будемо заважати, нехай вже собі котиться. Єдине, хочу добавити, що цей процес не протікає прямолінійно. Тому що у формулі конфесійно-демографічних видозмін закладена геометрична прогресія. Більш точно його можна виразити гіперболою; це коли спочатку приріст відбувається в незначних кількостях і здається несуттєвим, але на певному етапі стрімко починає набирати вгору. І з цього моменту процес стає неконтрольованим. То багато хто вважає, що Європа свою точку неповернення вже непомітно проскочила. Хоча, чому непомітно?.. Навіть дуже помітно. Вже й адекватна художня література є на цю тему, як от роман "Покора" Уельбека. До речі, рекомендую кліру до прочитання і обговорення на своїх сторінках. А ще краще – прочитати і обговорити Оріану Фаллачі.
А для вирахування точки неповернення достатньо розуміти, що означає слово "тенденція" і взяти в руки калькулятор. Але, вочевидь, на християнських дискусійних сторінках такого слова не знають, тому мені з оптимізмом стали заперечувати сам факт ісламізації, наводячи статичні цифри, за якими в європейських країнах – ну, 5%... ну, від сили 10% мусульман.
Блажен, хто вірує в статику, не усвідомлюючи, що в наших умовах 10% - це вже, фактично, і є та сама точка неповернення.
І як сьогодні мінарети є органічною прикрасою мечеті Айя-Софія, так при такій тенденції може стати реальністю немислиме для багатьох, увірувавши в статику, з собором Святого Петра в Римі. Що настане день, коли його прикрасить пара елегантних мармурових мінаретів – з пілястрами, барочними капітелями і арабесками по периметру. Ну, щоби не сильно псувати "історичну пам'ять" екстер’єру собору св. Петра.
Для тих, хто ховається від реальності у свою мушлю і звідти закидає, що я надмірно драматизую, то знову ж процитую Оріану Фаллачі, яка, на відміну від боязливих фарисеїв, мала мужність називати речі своїми іменами:
Я говорю про загрозу, яку представники ФБР описують словами: «Питання не в тім, чи це станеться, питання лише – коли це станеться».
Так що нам достатньо лише зберігати status quo, щоби над Вічним Містом мелодійно пролунав азан.
Питання лише – коли…
Коментарі: 0