"Коли людина починає нести пургу про "світовий уряд" – я припиняю розмову, бо не хочу витрачати час на конспірологів".

З коментів на фейсбуці

 

***

 

"... Сучасному світові необхідний глобальний світовий порядок".

Генрі Кіссинджер

 

***

"…Трансформація суспільних норм населення США багато в чому не усвідомлюється більшістю європейців, що живуть далеко від США і пам'ятають образи іншої епохи. Внутрішнє переродження американського суспільства за допомогою соціальної інженерії в неймовірних масштабах - невід'ємна частина Нового Світового Порядку".

Фредерік Енгдаль,
"Столітні війни"

 

***

 

 

Вам, напевне, траплялася така розповсюджена фраза, яку можна почути при обговоренні ситуації у будь-якій країні, що розташована на захід від КПП "Шегині"; фраза звучить так: "Нам би їхні проблеми…". В цій фразі сконцентрована мрія про той рівень достатку, який відрізняє будь-яку країну західного світу від пострадянської України. У тому пакеті і дороги, і рівень правового захисту, і багато інших приємних бонусів. І хто перетинав кордон у бік Заходу хоча би раз, той повертається з ностальгічним бажанням повернутися туди ще і ще… Принаймні я не бачив таких, хто не хотів би відвідати яку-небудь європейську країну.

А що вже говорити за Америку, цю недосяжну для нас вершину розвитку західної цивілізації!..  

 

- А щодо Америки, то вона далеко і яка різниця, хто там буде президентом...

- Скільки можна про це говорити?..

- Я єдиний, хто не пише про американські вибори?..

- І взагалі: що може статися з такою величезною державою?..

- Нам би їхні проблеми…

 

Так ось, те ж саме мрійливе – "нам би їхні проблеми" – звучить і на адресу Америки – країни високих технологій, пепсі-коли, красивих машин, целофанового кіно і зразкової демократії.

То які там проблеми? Чому після останніх виборів ми чуємо, що країна розколота навпіл? А якщо це дійсно так, то далеко не вчора ж почалися процеси, які Фредерік Енгдаль характеризує як "занепад американської ери". І наскільки до цього занепаду приклали руку такі ліві політики як Саул Алінскі, який свого часу заявив, що "біла Америка мусить бути зруйновна"? І скільки їх таких? А якщо біла Америка буде зруйнована, то яка буде розбудована і ким?  

Чому ненормальним вважається бажання Трампа зупинити нелегальну міграцію з території Мексики, за що прибічники демократа Сандерса називають його ксенофобом і расистом, і наскільки нормальним є сприяння міграції з боку демократа Байдена, якщо ця міграція радикально змінює кримінальний фон в містах, оскільки значна частина нелегальних мігрантів співпрацюють з мексиканськими наркокартелями?

 А як щодо того, що латиноамериканська спільнота вже відкритим текстом говорить про можливість побудови на території південних штатів своєї держави? Правда, тут у них є ще одна конкуруюча спільнота – афроамериканці. Ті також вже неодноразово заявляли претензії на власні території; правда, поки що мені траплялися тільки претензії на автономії в межах держави США. Вочевидь, щоби ніщо не заважало федеральній казні допомагати їм як рідним. 

А як щодо латиноамериканських банд, зокрема Мара Сальватруча (Mara Salvatrucha), яку Трамп свого часу називав загрозою національного масштабу? Нікого не цікавлять методи дії цієї банди і масштаби її розростання?

А нікого не цікавить, що вони вже перебралися через океан, в толерантну Європу і діють в Іспанії як організована спільнота, де традиційно беруть під контроль дрібні бізнеси вихідців з країн Центральної Америки і Мексики і налагоджують поставки мексиканської наркоти? Але ж Європа мусить допомагати всім бідним і вбогим, навіть ціною загибелі власної цивілізації. Тому – більше мігрантів, хороших і різних! 

 

*     *     *

 

Короткий історичний екскурс в нашу марксистську реальність сторічної давнини, так і не осмислену інфантильними нащадками тих, хто вижив після голодоморів.

 

Колись, як за нинішнім літочисленням то вже досить давно, а саме – під час "перебудовки", почали виходити всілякі цікаві альманахи, а також політичні журнали з країн Балтії (де я вперше прочитав "Скотний двір").
Багато з того, що я читав у ті часи, більше мені ніде не траплялося. Зокрема – спогади одного фабриканта кінця доби царату, який у студентські роки був інфікований ідеями народовольців і тому у зрілому віці трохи допомагав лицарям боротьби за такі абстракції, як свобода, равєнство і братство. Якщо простіше – марксистам. Тоді таких, трішечки хворих на народовольство, багато було. Один Савва Морозов чого вартий…

Але контакти з марксистами таки відіграли для фабриканта свою позитивну роль: в процесі тривалого спілкування він став прозрівати, в яку прірву можуть завести методи, якими марксисти мали намір матеріалізувати свої маразматичні ідеї. Також він бачив завзяття і агресивність марксистів і міг спостерігати динаміку зростання їхніх рядів.

І тоді цей підприємець не став випробовувати долю і гратися в рулетку російських революцій, а розпродав все, що у нього було і виїхав з сім'єю закордон. То ж більшовицький переворот і всі наступні акти марксистського терору він спостерігав вже з безпечної відстані зі стаканом "кліко" і відром поп-корну в руках.

В його спогадах дуже цікавим був опис реакції найближчого оточення на рішення виїхати закордон. Причому не на саме рішення, а на його мотиви. Оскільки по темі "Маніфесту комуністів" вони з марксистами не дискутували, то і не вважали можливим те, що потім таки трапилося після більшовицького перевороту. Цікаво, скільки тих скептиків потім вижило в процесі наведення марксистської справедливості?.. Також у своїх мемуарах цей підприємець описував ідіотизм окремих чиновників і політиків: ті, замість радикально боротися з цією не менш радикальною загрозою – загравали з революціонерами, не вважаючи їх здатними до якихось дійсно масштабних дій, що могли би серйозно зашкодити такому монстру як Російська імперія. І дійсно: жалюгідна купка якихось недовчених студентів з холеричним блиском в очах – і проти такої колосальної імперії…

Вже пізніше мені якось трапилася стаття, де описувалися всі революційні, мафіозно-кримінальні, терористичні і подібні їм організації, що виростали тільки завдячуючи лояльності державних структур, а іноді й будучи організованими державними структурами. Ті, хто це все організовують, завжди впевнені, що тримають ситуацію під контролем. Адже у них там є свій "штатний організатор", який заведе процес куди треба. Блажен, хто вірує в абсолютний контроль над злом…

Це я до чого? Знову привид комунізму ходить по Європі. Власне, не стільки по Європі, як по Америці. По Європі скоріше ходить привид ісламізму. Але ж хіба можна припустити таку божевільну думку, що те, що відбувається у світі – все це має єдине коріння і динаміка його розвитку може мати дуже печальні наслідки для всієї нашої цивілізації? Звісно, що ні. Ми ж не якісь там хворі на голову конспірологи, щоби серед білого дня шукати взаємозв'язок між тим, про що пишуть чи говорять політики і тим, що потім відбувається протягом десятків років. Особливо, коли цей взаємозв’язок там є.

В Америці, цій оазі демократії, на останніх виборах перемогли демократи. Я не кажу – виграли вибори, так само як і не кажу, що вони їх фальсифікували. Тому просто – "перемогли".

Щоби визначитися добре це чи погано, треба розібратися з цим терміном – "демократія". Тому що сучасних британських "консерваторів" я бачив, так що…

Щодо термінів, то Лебон писав:   

"Якщо ми хочемо впливати словами на громаду, то, перш за все, повинні знати, що вони означають в дану хвилину, а ніяк не те, що вони колись означали або можуть означати для індивідів, що володіють іншою духовною організацією".

Це є дуже важливий момент, який говорить: видозмінюється суспільство – видозмінюються сенсові наповнення термінів. Америка ще років 50 тому і сьогоднішня Америка – це різні суспільства з різним прочитанням терміну "демократія".

Читав таке, що демократка Камала Гарріс висловлювала ідею роззброїти американців. Досі поняття "американська демократія" якраз і базувалося на тім, що американці успадкували володіння зброєю в силу того, що вони, озброєні громадяни, і є справжнім як джерелом, так і опорою американської демократії.

Нема сенсу говорити, що роззброїти можна тільки тих, хто володіє цією зброєю легально. А от роззброїти афроамериканські банди Crips, Bloods, Pirus, чи латиноамериканські банди Mara Salvatrucha, 18th Street gang, Latin Kings, чи в’єтнамські, китайські, корейські, філіппінські, італійські, албанські – це буде вельми проблематично. Також зайвим буде говорити, що якщо фокус з роззброєнням у демократів колись і вийде, то це вже буде зовсім інша Америка. І треба не так багато фантазії, щоби уявити собі – якою саме буде та Америка. Особливо після нещодавніх подій, коли тільки володіння зброєю рятувало власників бізнесів від пограбування.

Так що ж все таки буде у випадку роззброєння законослухняних американців? Як варіант – повторення 2020-го року, тільки у більших масштабах. І тоді "держава" застосує зброю до всіх – і до білих, і до чорних, і в державі Океанія настане мир і спокій. Але оскільки цього не трапиться, тому що не трапиться ніколи, то викинемо зайве з голови і покладемо туди щось більш їстивне – традиційний поп-корн, наприклад.

Хто така Камала Гарріс при Байдені? Це як Гаррі Гопкінс при Рузвельті. Кіссінджер при Ніксоні. Або Нельсон Рокфеллер при Форді. Або Єрмак при Зєлєнському. Це я до того, що якщо такі особи щось говорять, то це або адресована комусь конкретному неправда (про яку Едвард Мандел говорив як про "широке застосування обману відносно реальних цілей"), або правда з далекими горизонтами. Щодо самого Мендела, однофамільця нашої Юлії Мендель, то він більше відомий як "полковник" Хаус,  який займався тіньовою (тобто, реальною) політикою при Вудро Вільсоні. Це я до того, що як сказав якийсь британський депутат – "політика особистостей закінчилася зі зникненням особистостей як явища". Політтехнологи вже давно відшукують фейси, які можна впарити електорату, і вже за спиною цих "політиків" матеріалізують свої реальні корпоративні інтереси. Завдяки цьому простому фокусу з політичної сцени і зникли такі особистості як Черчіль і де Голль. Вони не можуть конкурувати з настільки мімішними телеперсонажами як Макрон і Зеленський.  

Тому всі терміни, якими ми користуємося для визначення політичних трендів, можуть в руках "міністерства правди" прийняти будь-які химерні форми і сенси, потрібні саме на даний момент.

Наприклад, сьогодні "демократія" – це далеко не рівні права для всіх. Власне, так було завжди і формула Орвела – "всі тварини рівні, але деякі рівніші за інших" – незмінна ще від справжньої демократії часів палеоліту, коли в печерах, в осінньо-зимовий обігрівальний період починалася сезонна боротьба за місце біля вогнища. Хто перемагав – той демократично займав найкозирніше місце біля багаття, першим пожирав філейні шматки вепра і лапав найкрасивіших леді на території печери. Так проявлялися майбутні вожді, конунги, королі і смотрящі.     

Сьогодні ж оце сакраментальне питання – хто у нас призначений "найрівнішим" – визначається не просто політичними уподобаннями даного моменту, а певною стратегією, яка не обов’язково мусить мати просту і очевидну логіку. На сьогодні одні з "найрівніших" – це, наприклад, ЛГБТ. І тому "демократія" – це коли відкривають кримінальні справи не за переслідування чи якісь дійсні утиски згаданих ЛГБТ, а за сам факт, що ти маєш інше уявлення про сім'ю і висловлюєш свою позицію відкрито. І це при тім, що на відміну від їхнього, "новодемократичного" уявлення про сім'ю, яке ще вчора було девіантним, ти своє не щойно вигадав, а воно вже таким було задовго до тебе сотні чи тисячі років. І вся попередня європейська цивілізація, як зокрема і локальна цивілізація нашої нації, трималася саме на такому сталому уявленні про сім'ю – всі наші весільні обряди, пісні про кохання, про дівчину, яка чекає свого козака з далекого походу… І що характерно: жодної пісні в нашому репертуарі немає, де би козак сумував за козаком. Не знаю, може це також вже є ознакою гомофобії?.. А може серед нашого народу просто було надто мало дегенератів, тому що не було практики змішування родинної крові?..

Але ж наше минуле стає таким непередбачуваним, що я не здивуюся, якщо пан Дробович зі своїм інститутом національного безпам'ятства таки щось похабне та "знайде". Просто хоча б тому, що відсутність толерантності до девіантних ідеологій сьогодні таврується новим для нас терміном, перенесеним з російської ментальності – "скрєпность". Сучасні дегенератократи – вони завжди і всюди такі винахідливі…

Пам'ятаєте популярну фразу Кремля: "Дємократія – ето нє всєдозволєнность!"  Так ось, сьогодні справжня "демократія" – це не відсутність дискримінації, це – "позитивна дискримінація". Це коли в університет зараховують не за знання, а за колір шкіри. Відповідно, когось "позитивно" дискримінують за колір шкіри. Але ж це справедливо, чи не так? Чому? – а тому що будь-який білий мусить однозначно розцінюватися як нащадок рабовласників і смиренно і з перманентним каяттям нести свою провину. А якщо він є ірландцем, чиї предки з великою вірогідністю самі були рабами ще до масової появи рабів чорних? А якщо він приїхав з країни, де не було рабів – ні білих, ні чорних?.. А якщо оцей чорний приїхав з країни, де король сам відловлював своїх братів і сестер по племені і залюбки продавав їх у рабство? А якщо предки цього чорного самі були рабовласниками вже в Америці?.. А в Ліберії?..

 

Чорним - по білому

Президент Байден призначив керівником відділу громадянських прав при Мінюсті США пані Крістен Кларк (Kristen Clarke). Ще у 1994 році, будучи президентикинею асоціації чорних студентів Гарварду, пані Крістен розмістила у "The Harvard Crimson" статтю, де чорним по білому виклала свою світлу думку, що чим вищий рівень пігментації шкіри – тим вищі здібності людини. Так що за такий евфемізм як "громадянські права" можна бути спокійним – вони в правильно заточених руках.

"Людські розумові процеси контролюються меланіном - тією самою хімічною сполукою, яка наділяє темношкірих переважаючими фізичними і розумовими здібностями". (Крістен Кларк)

Перше питання, яке виникає: пані Крістен Кларк у своїй заяві опиралася на якісь висновки вчених чи це просто її дівочі расові мрії? Особисто я також, як і пані Кларк, не сумніваюся в переважаючих розумових здібностях темношкірих, особливо спостерігаючи за розквітом науки і мистецтва Африки.

Я навіть не буду наводити заперечення цієї теорії, викладені в роботах французького антрополога Поля Топінара ("Антропологія") чи канадського професора Дж. Раштона ("Еволюція і поведінка рас"). Тому що це представники європейської, а значить – расистської науки, як у тому запевняють нас ідеологи "The 1619 Project" – соціально-інженерного проекту, який має намір закріпити позитивну дискримінацію на користь афроамериканців у всіх сферах, включно з корекцією історії і культури (наприклад, книга "Том Сойєр" Марка Твена також розцінюється адептами цього проекту як расистська) і виплатами пожиттєвих репарацій чорним як жертвам расизму.

Наприкінці 2020 року троє сенаторів-демократів подали законопроект, за яким держава мусила би утворити систему грантового (безкоштовного) виділення землі у приватну власність чорним фермерам. Звісно, все це в контексті боротьби з попередніми роками расової дискримінації (Bill to Transfer Land to Black Farmers).

Як пише експерт з економіки Американської асоціації політичних наук Ірина Жежко-Браун:


"Законопроект, якщо буде прийнятий, одномоментно збільшить число чорних фермерів у 7 разів. Це ще не відбирання земель у білих фермерів на користь чорних, як в Зімбабве, але ще один крок у перетворенні США в країну третього світу".

Там же, в статті "Ідеологія сучасного чорного руху", про демократичні тренди в Пентагоні:

"У Пентагоні, незважаючи на вето тоді ще чинного президента Трампа, з'явилася нова посада – заступник генерального прокурора з расової різноманітності (watchdog). Він буде проводити перевірки, розслідування, оцінку правил і програм просування по службі на відповідність їх критеріям расового розмаїття. Фактично це означатиме дотримання квот за расовими принципами на всіх рівнях ієрархії".

 

А тепер просте питання: "позитивна дискримінація" – як це вкладається в поняття "рівні права і можливості"? І сучасна дискримінація за кольором шкіри – це є щось науково і економічно обгрунтоване чи просто класична дискримінація у тому вигляді, як вона завжди й існувала за принципом "хто в домі господар"?

Але то все ще були досить толерантні висловлювання на пігментні теми. Врешті, це питання до науки, нехай вона й займається вивченням кореляції кольору до здібностей, може воно так і є.

А от лідерка BLM Юсра Хогалі була більш категорична щодо кольорової гами: в її очах відсутність достатньої кількості меланіну автоматично робить тебе "недолюдиною з генетичними дефектами". І з цим доводиться якось змиритися і продовжувати жити...   

 "Меланін безпосередньо пов'язаний з міцністю нейросистем, і це впливає на такі здатності людини як інтелект, пам'ять і креативність.

Тому чорні – найперші і найсильніші люди на планеті, а білі є результатом генетичної помилки... Все, що вони можуть – це розмножуватися», (Юсра Хогалі).


Відносно здатності європейців "розмножуватися", то пані Хогалі трішечки помиляється: Європа вимирає. А інтенсивно "розмножуються" якраз африканські держави. Одна Нігерія зі своїми 206 мільйонами населення продемонструвала за останні 15 років приріст близько 65 мільйонів. А загалом кількість населення Африки від 50-х років минулого століття збільшилося більше ніж у п’ять разів. 

А от щодо креативності, то мушу погодитися з пані Хогалі: тут блідолиці зі своїми акулами у формаліні сильно відстають. В Африці для подібних мистецьких інсталяцій в стилі Герста обходяться без формаліну – все натуральне, свіже і одноразове.    

Вочевидь пані на фото просто начиталася Некрасова і не зовсім вірно зрозуміла алегоричність виразу "коня на скаку остановіт…", і буквально підтвердила тезу пані Хогалі, що "чорні – найсильніші люди на планеті"… Правда, щоби зацінити подібну креативність потрібна відповідна "міцність нейросистем", за яку також згадувала Юсра Хогалі.

Все би добре, і я, як і все прогресивне демократичне людство, також за справедливість і позитивну дискримінацію; і я також, як Юсра Хогалі, мушу визнати, що європеоїди – то є така дефективна гілка людської мутації. І судячи за меланіновою шкалою, то поява на світ самої пані Хогалі – то є просто матеріалізований вінець Божого натхнення. А щоби забезпечити пані Хогалі необхідною кількістю меланіну і вивести її в лідери, Господь мусив повідбирати весь меланін у дефективних мешканців Бергена, Осло чи Рейк'явіку. Так вони там досі й живуть серед розбудованої їхніми предками недорозвиненої цивілізації і тому позбавлені навіть примарного шансу вийти з категорії недолюдей в очах пані Хогалі. 

Все це так, і я з усім погоджуюсь (бо якщо я буду це заперечувати, то ризикую отримати тавро расиста), але є одна проблема: ота цивілізація, яку ми умовно називаємо західною цивілізацією, і куди зі свого рідного Судану незрозуміло за яким лихом приїхала сама пані Хогалі – все це побудоване і облаштоване отими самими, з недостатньою кількістю меланіну. Звісно, якби їх повбивати, про що відкритим текстом толерантно мріяла пані Юсра Хогалі… – але поки що про це можна тільки мріяти. Ну, і ще – говорити відкритим текстом. Це також не несе загрози кримінального покарання. Правда, тут вона не поодинока у своїх мріях – пан Ноель Ігнатьєв, марксист і емігрант, свого часу також говорив: 

 «Мета знищення білої раси настільки бажана, що просто розуму незбагненно, що хтось може проти цього заперечувати».

Взагалі-то я заперечую. Настільки заперечую, що й словами не вимовити.

Звісно, подібні висловлювання можна віднести на рахунок якоїсь хворобливої патології, але ж пан Ігнатьєв за ці слова не сидів в демократичній буцегарні, а натомість зі своєю вавкою в голові читав лекції в демократичному Гарварді, заснованому представниками білої раси. Колізія!..

До речі, нікого не цікавлять причини такої категоричності пана Ігнатьєва? Пізно вже давати йому поради, але найпростіший варіант позбавитися такої радикальної ідіосинкразії до білої раси – це перебувати в межах своєї. І тоді не треба буде нікого знищувати.  

 

Академічна наука vs марксистська ідеологія

 

Стосовно ідеологічної атмосфери в американських вишах цікаво послухати кореянку Пак Йонмі (їй з матір'ю вдалося втекти з Північної Кореї). Після закінчення Колумбійського університету вона заявила телеканалу FOX News, що її лякає кількість соціалістичної риторики у виші. Що викладачі і студенти, заграючи з комуністичними ідеями, навряд чи можуть усвідомити наслідки їх реалізації.

«Їм аж не терпиться віддати свої права і свободи державі. Вони сприймають це як належне і не розуміють, як важко домагатися тієї свободи».

Дуже характерною є згадка про те, що співробітники університету критикували її зацікавленість класичною літературою, мотивуючи це тим, що авторам ХІХ століття був притаманний "колоніальний і расистський світогляд".

 

Щодо теми вишів та ідеологізації наукового середовища загалом, то варто згадати професора Пітера Богоссяна (Peter Boghossian), який викладав філософію та етику у Портлендському державному університеті. Його ім'я (Богоссян - на фото справа) стало широко відомим, коли він з колегами, Джеймсом Ліндсі і Хелен Плакроуз, задумали методом гіперболізації ідеологічних трендів показати ту міру абсурдності, до якої дійшла наукова спільнота.

 Вони цілий рік писали псевдонаукові, а іноді й просто абсурдні статті на гендерні, расові, сексуальні і тому подібні "модні" теми, оформляли їх за всіма відповідними канонами і розсилали в серйозні наукові видання. З 20-ти робіт на момент скандалу відхилили тільки шість, сім були в процесі розгляду, а ще сім опубліковані в авторитетних (до того моменту) журналах, де всі роботи проходять обов'язкову попередню рецензію не менш шановними рецензентами. Деякі з опублікованих робіт навіть отримали певні відзнаки, як от стаття

"Людські реакції на культуру зґвалтування і квір-прояви на міських собачих майданчиках в Портленді, штат Орегон "

В цій статті автори виклали свої роздуми на тему: чи не варто в контексті боротьби з сексуальною агресією спробувати приміняти до чоловіків методику собачої дресури?

В іншій статті для ефективної боротьби з расовими пережитками була запропонована і обгрунтована ідея утримувати білих студентів під час лекцій на підлозі і в кайданах. Ця ідея також не отримала заперечення у рецензентів. Як на мене, то для чистоти експерименту варто було би аналогічну статтю одночасно направити в інший журнал, тільки в тексті білих студентів в кайданах замінити на чорних. От би цікаво було подивитися на реакцію BLM…

А як вам ідея вважати "феміністську астрологію" підрозділом "сексистської астрономії"?  Звісно, можна посміятися, але в дійсності це тільки маркер ідеологізації суспільства. Ми ж не сміялися над провідною роллю партії в заплідненні великої рогатої худоби, то у порівнянні з "партійним заплідненням" "сексистська астрономія" – це навіть романтично...

І на десерт процитую фрагмент заяви на звільнення з університету, де професор Богоссян згадує одну зі своїх найвідоміших "наукових" робіт з тієї двадцятки:

 "Отже, у 2017 році я був співавтором статті, що пройшла рецензію і була націлена на нову ортодоксальність. Її назва: «Концептуальний пеніс як соціальна конструкція». У цьому прикладі псевдонауковості, опублікованому в Cogent Social Sciences, стверджується, що пеніси є продуктом людського розуму і відповідальні за зміну клімату. Відразу після цього я оголосив статтю підробкою, покликаною пролити світло на недоліки системи рецензування академічних публікацій".

 

"Концептуальний пеніс" Богоссяна – це не тільки тролінг найвищої проби, а й тест, діагностуючий суспільство на домінанту ідеологічних кліше, що блокують здатність цього суспільства опиратися абсурду. Для шанувальників якісно змайстрованої псевдонаукової софістики –  пару цитат з тексту, який пройшов рецензування (!) в науковому журналі.

 

"Ми стверджуємо, що концептуальний пеніс краще розуміти не як анатомічний орган, а як соціальну конструкцію, ізоморфну перформативній токсичній маскулінності".

<>

"Концептуальний пеніс - це оперативне представлення статевого члена в суспільстві, яке воно отримує через різноманітність перформативних актів та висловлювань, пов’язаних зі статтю та стосовно неї".

 

Умри, а краще не скажеш!.. Ще ніхто так о́бразно і багатогранно не розкривав екзистенційну сутність пенісу. Це навіть сподвигло й мене до наукової роботи. Я вже й тему придумав:

"Домінантна роль вагіни в сучасному полігендерному соціальному конструкті як психосоматична причина виникнення клаустрофобії у концептуальних пенісів".

Шукаю співавтора, який би вибив грант на лабораторні дослідження цієї теми.   

 

На завершення теми псевдонаукових ідеологем.

Професор Богоссян з колегами написали свої 20 псевдонаукових статей на чистому ентузіазмі. Натомість професор Марк Кері з університету Орегона написав одну, зате за 412 тисяч доларів – стільки він отримав з федеральної казни на дослідження впливу льодовиків на навколишнє середовище. Результатом стала стаття під назвою:  

Льодовики, гендер і наука: феміністська гляціологічна основа для досліджень глобальної зміни навколишнього середовища

В анотації до цієї наукової праці ми можемо прочитати про "феміністську гляціологію" наступне:   

 

"Об'єднуючи феміністські постколоніальні наукові дослідження і феміністську політичну екологію, феміністська гляціологія генерує надійний аналіз гендеру, влади і епістемології в динамічних соціально-екологічних системах, тим самим приводячи до більш справедливої ​​і рівноправної науки і взаємодії людини і льоду".


Мені все це тяжко переварити, тому що у моєму вимірі все так і залишилося незмінним з часів палеоліту: жінка – це є жінка жіночої статі і ніяк інакше, чоловік – він і в Африці чоловік, лід – це є просто лід, а гендер – це неіснуюча субстанція у хворій неомарксистській голові. І все це до купи ніяк не тулиться, поки ти свою голову не налаштуєш на одну хвилю з дегенератором гендерних частот.

Критики на адресу "феміністської гляціології" від науковців старої формації більш ніж достатньо, але це ніяк не вплинуло на лояльність NSF (Національний науковий фонд) до професора Марка Кері. З цього приводу коментаторами робиться висновок, що професор Марк Кері правильно уловив ідеологічну "лінію партії" і цим вельми потрафив державній установі, що виділяє гранти. 

А тепер скажіть мені: чи не траплялося вам останнім часом читати щось подібне на різні модні теми – фемінізм, ЛГБТ, расизм, сексуальна агресія?.. То ви уважніше придивіться до цих мудрагеликів, чи не виглядає там де з-під поли професорської мантії отой "концептуальний пеніс".  

 

Марксизм: кадрова кузня

Я згадаю тільки за одного "коваля", а від нього вже можна буде зробити екстраполяцію на масштаб процесів, до яких його діяльність є дотичною.

Звати джентльмена – Саул Давид Алінскі.
Як про нього пише вікіпедія:

"Син бідних єврейських емігрантів з Росії, він майже 40 років займався активною громадською діяльністю, офіційною метою якої було поліпшення життя бідних" (тут мені подобається оця делікатна категорія – "офіційною метою". А неофіційною?..)

Батьки – строгі ортодокси, мріяли, аби Саул став рабином. Але ж ми знаємо, про що мріяв сам Саул – "поліпшити життя бідних" (пригадалося – "Савл, Савл! Що ти гониш!..").

Життя у Савла (1909-1972) було насичене і різнопланове. Він вчився на археолога, але закінчив за фахом "криміналістика". Напевне, саме знання цієї теми допомагало йому в контактах з конторою Аль Капоне. Наскільки тісно вони контактували – про це адепти версії щодо "поліпшення життя бідних" не згадують.

В темі контактів Алінского з бандою Капоне якось дуже делікатно обходяться деталі – з ким саме контактував, що їх поєднувало, чи були які спільні справи і наскільки ці контакти допомагали Саулу у боротьбі з бідністю. В одній статті мені трапилася згадка, що інтереси Саула Алінскі і кримінального короля Чікаго досить тісно перетиналися в одній з профспілок, яку кришував Аль Капоне.    

Ще з одним гангстером, Френком Нітті, наш борець з бідністю зблизився настільки, що за словами самого Алінскі "…називав того професором і став його учнем". Мушу визнати, що дружба з такою "професурою" як Аль Капоне чи Френк Нітті завжди радикально допомагала у "боротьбі з бідністю". Правда, не для всього людства, про що мріяв Саул Алінскі, а виключно в індивідуальному порядку. Але ж треба з чогось починати…

 

Між тим течія долі помалу прибила Саула до революційних берегів. У своїй книзі "Правила для радикалів" він наголошує:

"Моя мета – запропонувати, як обездоленим організуватися у боротьбі за владу: як її захопити і як її використовувати".

Саул Алінскі розробляє і відпрацьовує методику впливу на суспільство простими, але дієвими методами – вуличними акціями. У Саула Алінскі вчать, як організувати на протест будь-яке середовище, але при більш детальному знайомстві з його діяльністю ти розумієш, що вся суть діяльності Алінскі – цинічне використання цих самих умовних обездолених для захоплення влади або для впливу на владу, а не для приведення їх до влади. Тобто, школа Алінскі – як грамотною маніпуляцією і лозунгами активувати різні соціальні, расові чи етнічні сегменти суспільства і спрямувати цю енергію з певною (своєю) метою.

До речі, щодо "революційного радикалізму", то Алінскі мав ідеал, який своїм вогнем освітлював його нелегкий шлях боротьби з бідністю:

"…перший радикал, відомий людству, який повстав проти істеблішменту і зробив це так ефективно, що, виграв своє власне королівство - Люцифер».

Як же це перекликається з більшовицьким вшануванням ще одного "революціонера" – Іуди Іскаріота, який «…дві тисячі років був невинно прикутий до ганебного стовпа капіталістичної інтерпретації історії»…

 

Що цікаво: коли ознайомлюєшся з методами і цілями сучасних борців за все хороше, тобто оте, що саме себе називає таким ємним словом – "двіж", то починаєш помічати, як за цим всім чітко промальовуються вуха технологій Саула Алінскі. Ви можете самі ідентифікувати цих "революціонерів" за такими маркерами як "двіж", "двіжуха" і тд. Тобто, якоїсь системної організаційної роботи від них навряд чи побачиш, як і конкретики в їхньому ставленні до питань принципових. Натомість багато гевулту з лозунгами, прапорами і агресивними наїздами.

Жежко-Браун у своїй статті так характеризує дієвість технологій Саула Алінскі:

 

"Нові організації часто добували гроші у великого бізнесу акціями публічного шантажу, шляхом бойкотів і протестів. Якщо організаційні акції такого роду в першій книзі (Алінскі), носять майже невинний і благонамірений характер, то в практиці шістдесятих вони вже межують з рекетом і залякуванням, іншими словами, перетворюються в механізм "примусу до співпраці".

А тепер давайте пригадаємо тих професійних послідовників Алінскі в Україні, які системо і методично організовують локальні "акції протесту" з єдиною благородною метою – віджати трохи бабла (не плутати з реальними протестними акціями громадян). 

Ще одна задача подібних структур – розкрутка публічних політиків. Ти певний час ходиш на вуличні акції і голосно борешся за права бідних (феміністок, афроамериканців, квір-інтелігентів, бівалентних трансексуалів чи бісексуальних транскодерів – не суть важливо…), аж поки твій благородний профіль з мегафоном не закріпиться як образ борця. І не суть важливо, що реально залишається в сухому залишку від твоєї боротьби – ти вже патентований борець і цього достатньо. 

Врешті, діяльність Алінскі матеріалізується у фонд Industrial Areas Foundation, який в свою чергу організовує філії по всій Америці, в яких і готують майбутніх "революціонерів". З відомих політиків, які пройшли школу Алінскі, відзначають двох, але характерних – Хіларі Клінтон і Барака Обаму. Обама, перед тим як іти в публічну політику, три роки після академічних сфер боровся за права чорних в одній зі структур, започаткованій колись Алінскі.

Щодо Хіларі, то вона ще у себе в коледжі (Wellesley college) організовувала виступ Саула Алінскі, чиєю діяльністю захоплювалася настільки, що присвятила свою випускну роботу її аналізу.

Автор біографії Хіларі Клінтон, Девід Брок, за цю прихильність називає її "дочкою Алінскі". А ще один біограф Хіларі, політичний журналіст Пеггі Нуан, порівняв її роботу з "розетським каменем", маючи на увазі, що та робота є шифром до суті Хіларі Клінттон як політика. Причому це стосується як суті політики, так і методів досягнення цілей, в основі яких лежить запозичений у Саула Алінскі політичний релятивізм:    

«Влада є сама сутність, мотор життя... Ми живемо у світі ..., де люди говорять про моральні принципи, а діють за принципом влади (сили); в світі, де наша сторона завжди моральна, а наші вороги завжди аморальні; в світі, де "згода"  означає, що одна сторона має силу, а інша з нею погоджується", (Соул Алінскі).

 

Процитую фрагмент зі статті авторства Жежко-Браун (Американська асоціація політичних наук, Сомервіль, США). Цей фрагмент характеризує те, що вже явно відбувається в нашому світі останні десятиліття і чиїми талантами воно здійснюється.  

"Після закінчення університету Хілларі обрала професію адвоката із захисту прав дітей. Вона трактувала захист дітей як поширення на них цивільних і політичних прав, що раніше відносилися тільки до дорослих; тобто, як боротьбу дітей за свої права. Концепція розширення поняття цивільних прав на дітей приводять до поступового витіснення батьків з процесу виховання дітей і підміни їх різними державними та громадськими організаціями. В її статтях найчастіше саме сім'я не дає нормально розвиватися своїм дітям, а держава, навпаки, виконує функцію прогресора. Як це нагадує політику більшовиків після революції! Роблячи свої висновки з досвіду переважно бідних сімей, вона поширювала свої висновки на всі сім'ї, включно з середнім класом. Щоби місцеві колегії надання юридичної допомоги дітям не були «заражені» цінностями середнього класу, вона наполягала, щоб в них входили переважно представники різного роду меншин. У своїх статтях Хілларі пропонує зміни в законах, що регулюють статус дітей, які не досягли повноліття, наділяючи їх новими правами: правом на материнство, аборти, косметичні операції, операції зі зміни статі – і все це без згоди батьків".

 

Після ознайомлення з цим фрагментом, що так яскраво характеризує марксистські уподобання демократки Хіларі Клінтон, мимоволі виникає питання: що несе в собі привітання від Хіларі Клінтон українським ієрархам? Якщо конкретніше: чи присутня в тих вітаннях спільна ідеологічна складова? І я не був би надто категоричним у запереченні подібної думки.

Врешті, поки що якийсь час ще можна й продовжити колективно займатися самообманом. Бо ми ж того варті…

 

*      *      *

 

Післямова.

Спілкуючись з активістами різних партій і організацій, я зауважив абсолютну одновимірність у ставленні до США, Європи чи Росії. Так, начебто це дійсно були якість соціальні, конфесійні і етнічні моноліти, а не складні системи, що динамічно видозмінюються у нас на очах.

І ця схематичність чітко повторювала радянський стандарт, от тільки знаки треба було поміняти – мінус на плюс. Якщо при радянській владі все, що відбувалося в США чи Європі отримувало негативні відгуки, то сьогодні навпаки – будь-яка критика нинішньої "американської демократії" сприймається як прояв непримиримої єресі. І у подібної ортодоксальності є специфічний маркер: зазвичай так себе поводять леді і джентльмени, в профілях яких є згадка про боротьбу за чиїсь права – ЛГБТ, феміністок чи права тварин дихати свіжим повітрям і милуватися альпійськими пейзажами всупереч нашому хижому бажанню засмажити їх на грилі; одним словом, це переважно типові "концептуальні" борці чи борциці на грантах.

А США вже давно не є тією демократією англо-саксонського формату, яка і побудувала цю надпотужну державу. На тих територіях, де ще років 50 тому домінували європейські етноси, сьогодні можуть переважати мексиканці. Звісно, можна сказати, що це дуже демократично, але якщо переселенці з Європи будували нову країну за звичним для них європейським форматом і навіть давали новим містам імена, сенси яких мали коріння в Європі – Новий Йорк, Новий Орлеан, Святий Франциск, то мексиканці будуть будувати Мексику. І, власне, вже будують її. Тому якщо ви вітаєте масове "демократичне" освоєння нелегальними мексиканцями півдня США, то будьте послідовними: ви вітаєте ідею побудови на цих територіях демократичної держави Ацтлан.

Як свого часу Алінскі, так і сьогодні Байден – обоє приклали немало зусиль для легалізації нелегальних мігрантів з Мексики. Тому що отримавши паспорти вони стають виборцями. У мене питання: на скільки кроків наперед прорахований цей "мексиканський гамбіт"?..      

Ця стаття не претендує на аналіз політичних процесів в Америці (це надто глобально…). Але як мінімум я хотів показати очевидні і характерні прояви марксизму, який планомірно проникає всюди – політику, освіту, науку, армію…

Як і переважна більшість моїх знайомих я був шокований, коли Америка вибрала Трампа. Тому що ми бачили відвертого фріка, який мало був схожий на імпозантних політиків вищої ланки. Власне, і все своє президентство він ніби навмисне поводився як фрік. Але чим ближче до виборів 2020, тим ясніше проявлялася принципова різниця між силами, які стояли за Байденом і тими американцями, які віддали свій голос Трампу. І тому для мене немає Трампа чи Байдена – вони обидва яскраві продукти деградованої системи, кожний зі своїм набором скелетів. А є вибір між Америкою марксистською, яка руйнує всі символи і досягнення свого минулого і тією консервативною Америкою, яку утворили саме європейські переселенці і навіть дали ім'я континенту.    

Називаючи політику Байдена марксистською, я тільки повторюю слова з відкритого листа 120 відставних генералів і адміралів (це вже другий такий лист після аналогічного у Франції), у якому вони зазначили, що нова адміністрація США "різко повернула вліво, до соціалізму і марксистської форми тиранічного правління".

 https://img1.wsimg.com/blobby/go/fb7c7bd8-097d-4e2f-8f12-3442d151b57d/downloads/2021%20Open%20Letter%20from%20Retired%20Generals%20and%20Adm.pdf?ver=1620643005025

Відомий протестантський проповідник і місіонер Франклін Грем констатує, що абсурдні вимоги політкоректності і постійні звинувачення у "білій провині" "…прикінчили Америку, відому нам по картинам Нормана Роквела".

Америка старого формату програла, і марксисти продовжують свої соціальні експерименти. Чим це закінчиться ми не знаємо, тому що процес не протікає спонтанно і не є історично обумовленим, а натомість відбувається за чітким стратегічним планом і має свою кінцеву мету. Яку саме? А яка мета була у більшовиків, які вирізали і виморили голодом десятки мільйонів? Кажете, заради щастя трудового народу?.. Ну, тоді будемо вважати, що марксизм в США якщо й переможе, то виключно заради щастя BLM і ЛГБТ.

Сподіваюся, вас задовольнило таке пояснення?..

Правда, є й інша гіпотеза (озвучена архієпископом Карло Марія Вігано), але це вже буде тема окремої статті.

 

7 Гілок коментарів
0 Гілок з відповідями
70 Підписано
 
Популярний коментар
Гаряча гілка
0 Коментатори
Рідко коментують
  Підписатися  
Повідомляти про
trackback

ivermectin dosing

ivermectin usa price

trackback

stromectol pill

ivermectin 3 mg

trackback

ivermectin human

ivermectin 9 mg

trackback

ivermectin for horses

price of ivermectin tablets

trackback

generic cialis over the counter

generic cialis usa

trackback

1catalogs

trackback

1livecam