Вона живе в перервах між мігренями

                                  і через те сприймає час дискретно.

                                  Вона нанизує його на павутину

                                  і носить, наче торк, навколо шиї.

                                  Але насправді час - вода, усі довкола

                                  його завжди тримають у долонях

                                  і думають, що мають, лиш вона

                                  бездумна носить росяне намисто,

                                  яке на сонці виграє, мов діаманти. 

                                  Жінки їй заздрять, а легкі краплини

                                  сповзають вниз і, зважившись, пірнають

                                  їй між грудей. Цей натяг поверхневий

                                  чоловіків бентежить. Спрагла шкіра

                                  Сичить і п'є отруйну воду часу...