Україна, на сьогоднішньому етапі свого розвитку, перебуває у статусі «об‘єкта» геополітики, а не суб‘єкта.

Особливо цей статус проявився після так званої «Революції Гідності», і фактично був офіційно закріплений «Женевською конференцією» 17 квітня 2014 року. Цього дня, на чотиристоронніх переговорах щодо врегулювання збройного конфлікту між Росією та Україною, за участі вищих дипломатичних представників України, ЄС, США та Росії (мінстр закордонних справ України Андрій Дещиця, держсекретар США Джон Керрі, високий представник ЄС Кетрін Ештон та міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров) де-факто запроваджено зовнішнє керівництво Україною, як елемент геополітичних домовленостей у трикутнику США-ЄС-Росія.

Тези «Женевської конференції» знайшли своє відображення у так званих «мінських угодах» (яких насправді ніхто не бачив, оскільки офіційно документ називається «Комплекс мер по выполнению Минских соглашений»), зосередивши увагу світових ЗМІ на їх виконанні, і таким чином відволікши від насправді важливого і, на відміну від «Мінських угод», юридично чинного «Будапештського меморандуму».

Підставою для запровадження зовнішнього управління стали: 
- протестні акції на Майдані, котрі супроводжувалися кровопролиттям і збройними сутичками; 
- втеча Президента Януковича, після невдалої спроби створити «Новоросію» на «З‘їзді депутатів усіх рівнів Південно-Східних областей, м. Севастополя та Автономної республіки Крим», який відбувся у Харкові 21.02.2014 року; 
- захоплення влади так званими «Переможцями «Революції Гідності» - з порушенням передбачених українськими законами та Конституцією процедур; 
- анексія зі сторони Росії Криму, з одночасною його здачею новим, напівлегітимним, державним керівництвом України, яке не вжило передбачених Законом і Конституцією України заходів; 
- початок спровокованих Росією на Донбасі протестів проти захоплення влади в державі так званою «хунтою».

Три акценти щодо початку, перебігу та завершення протестів на Майдані: 
- нелогічне й невигідне Януковичу нічне побиття студентів 30 листопада 2013 року, завдяки якому протест, що уже фактично завершився через неспроможність опозиції «запалити» народ своїми нікчемними гаслами, спалахнув з новою силою; 
- нагнітання ненависті - між протестувальниками та владою, шляхом справжніх (Вербицький) та фіктивних (Булатов) викрадень, тортур і вбивств, а також між «заходом» («ж#добандерівцями») та «сходом» («совками», «ватниками»); 
- запланована заздалегідь втеча Януковича та несподівана зміна сценарію «Новоросія» через втручання Коломойського, зокрема його публічними, через ЗМІ, погрозами ініціатору «з‘їзду сепаратистів», харківському меру Кернесу.

Після вочевидь незапланованої (хаотичної) втечі Януковича в Росію, та зриву харківського «з‘їзду сепаратистів», Путін, який звинуватив «західних партнерів» у порушенні домовленостей, щодо врегулювання ситуації в Україні, вочевидь дав наказ на реалізацію заздалегідь підготованого «кримського сценарію» і на початок дестабілізації ситуації на Донбасі.

Цілком імовірно, що створення «Новоросії» внаслідок одночасних подій - насильного захоплення державних будівель і споруд, а також проголошення харківським з‘їздом переходу всіх повноважень у південно-східних регіонах внаслідок державного перевороту місцевим органам влади - це і були ті «домовленості», про які натякав Путін.

Але щось пішло не так. Ніхто зі зброєю в руках нічого не захоплював («ніч гніву» у Львові, як репетиція, виявилася даремною), харківські «сепаратисти», вочевидь під страхом фізичного знищення, дали задню, а Януковичу, з перевезеним на територію запланованої Новоросії особистим майном, довелося спішно втікати до свого московського патрона по лінії КДБ СРСР.

Нова українська влада, яка нарекла себе «Переможцями «Революції Гідності», отримавши начебто «порожню казну», розпочала процес девальвації гривни шляхом абсолютно незрозумілого процесу рефінансування наскрізь спекулятивної та корумпованої банківської системи України.

Перший етап рефінансування відбувся в період керівництва НБУ одним із «комендантів Майдану», паном Кубівим, на суму 100 мільярдів (!) гривен під 15% річних. Середній курс у період цього етапу становив 10 грн/дол США, отже йдеться про суму еквівалентну 10 мільярдам доларів. Ніхто жодного разу не пояснив ні потреби, ні мотивів у рефінансуванні банківських установ, більшість із яких у швидкому часі стали банкрутами. Так виглядає, що Кубів почав реалізовувати якісь потаємні домовленості, які стали першим етапом «зачистки» банківської системи України в інтересах іноземних бенефіціарів. Далі цю благородну справу, під особистим керівництвом Порошенка, продовжила пані Гонтарєва. Слід зазначити, що Кубів був щедро обласканий новою владою і по-нині займає пост Першого віце-прем‘єр-міністра України.

Ось вам перелік «щасливчиків», опублікований у Фейсбуці народним депутатом Ляшком, які отримали 10 мільярдів доларів (з «порожньої казни» - не забувайте) внаслідок перемоги так званої «Революції Гідності»:

Приватбанк (Коломойський, Боголюбов) - 15 млрд 355 млн,

Ощадбанк - 26 млрд 634 млн,

Дельта банк (Лагун) - 9 млрд 243 млн,

Брокбізнесбанк (Курченко) - 2 млрд 954 млн,

ВіЕйБі банк (Бахматюк) - 1 млрд 937 млн,

Фінанси і Кредит (Жеваго) - 5 млрд 249 млн,

Надра (Фірташ) - 8 млрд 182 млн,

Златобанк - 766 млн,

Райфайзен банк Аваль - 900 млн,

Київська Русь - 909 млн,

Фінансова ініціатива - 2 млрд 517 млн,

Імексбанк - 3 млрд 200 млн,

ВБР (банк Януковича) - 565 млн,

Хрещатик - 360 млн,

Укрсоцбанк - 540 млн,

ПУМБ - 1 млрд 341 млн,

Форум - 472 млн,

Південний - 383 млн,

ВТБ банк (російський) - 223 млн,

Укргазбанк - 6 млрд 440 млн,

Альфа банк (російський, Фрідман) - 109 млн,

Укрсиббанк - 100 млн,

Промінвестбанк (російський) - 1 млрд 560 млн,
Укрексімбанк - 8 млрд 232 млн,

Родовід банк - 2 млрд 918 млн,

Фідобанк (Арбузов) - 585 млн.


Загалом - 101 млрд 674 млн грн.

Ці кошти в казну фактично не повернулися, і почався процес банкрутства низки фінансових установ.

Кубівське рефінансування з одночасним виводом фінансів за кордон, переважно в офшорні зони та обвалом гривни, успішно продовжила Гонтарєва. Епогеєм «рефінансової вакханалії» можна вважати лютий 2015 року, коли курс на «чорному ринку» сягнув 40 грн/дол США, після чого, через запровадження Постановою НБУ N 124 «Про особливості здійснення деяких валютних операцій» (23 лютого 2015 р) жорсткого контролю за валютними операціями, був понижений упродовж кількох днів до 26 грн/дол США. Скільки мільярдів заробили на рефінансуванні та раптовому пониженні курсу Кубів, Гонтарєва, Порошенко та інші причетні до цієї фінансової афери особи - одному Богові відомо. Ну і компетентним зарубіжним органам.

Після запровадження зі сторони НБУ майже «ручного контролю», процес «вимивання» валюти за кордон не закінчився. Про це, зокрема, свідчить афера з Приватбанком, унаслідок якої начебто успішна фінансова установа, та ще й у статусі системно важливого банку (в якому були зосереджені депозити більшості населення України) практично збанкрутувала, а держава змушена була «залатати» фінансову дірку в розмірі порядку 6 мільярдів доларів шляхом націоналізації «Привату», а де факто - купівлі.

Характерно, що подібна історія відбулася з банком Коломойського і в Росії, весною того ж таки 2014 року. У «Москомприватбанку» фінансова дірка становила 400 мільйонів доларів, а сам банк, який знаходився під санацією, був фактично куплений за ціною 200 млн доларів російським, де-факто державним, Бінбанком. Слід зауважити, що в 2014 році в Росії розпочалася подібна українській зачистка банківської системи (упродовж року було відізвано 276 банківських ліцензій). Фактично РФ викупила банк-банкрот за ринковою ціною. Відтак публічне «протистояння» Коломойського та Путіна, яке проявилося в обміні «люб’язностями», містить у собі певний елемент гри на публіку, хоча не виключає ситуації, що дані персони тяжіють до різних геополітичних клубів.